Ірина Дементьєва Отримала освіту в ЛНУ ім. Франка. Філолог. Критик. За фахом літературний редактор. Пишу зі шкільних років. Публікувалася в часописах "Привітання життя 2000-2002", "Четвер" (2003, 2008), антології "100 молодих авторів України" (2006), альманахах: "Торба" (2001), "Digital Романтизм (версія 2, 2007)" "Вакації-2" (2007); у форумному "Третій міжнародний літфест" (2008), "Карамболь" (2008), журналах "СТЫХ" № 23 (2007), "Золота доба" (липень 2007),"Нова проза" (т.10) 2008)), "Склянка часу" № 46, 49 (2008, 2009), "Березіль" (№ 9/10, 2008), "Мистецькі ґрані" (№ 2, 5, 6, 2009), "Кур’єр Кривбасу" № 232/233 (2009), "Отражение" (№ 2, 2009), "DzeRkaLo" (№ 1, 2009), мережевий журнал "Захід-Схід" № 5, 7, 8 (2008, 2009), а також у періодиці (усіх публікацій неможливо відстежити). Готувала спільно з Володимиром Вакуленко-К. до друку альманах "Ізюмська гора" (2007). Брала участь у поетичних акціях: «БіобарДикада» (Львів, 2002, 2003), «Ніч при свічках» (Львів, 2002), «Паралелі» (Львів, 2002), «15 хвилин слави» (Львів, 2005), «Тайм АУТора» (Київ, 2005), «Мандрівний КТМ» (Харків, Київ, Львів – 2005, 2006, 2007), «Неосфера» (Київ, 2006-2007), «21» (Київ, 2007), «Кефір» (Львів, 2007), «НаЛІТ» (Львів, 2006 та 2007), «Фестиваль мами і дитини» (Львів, 2009), та ін. Лауреат конкурсу «Поетичні майстерні» (2000, 2001). Спільно з Володимиром Вакуленком-К. виступила на творчому вечері в Ізюмі (2006) і презетувала видання «Ізюмська гора» (Ізюм, 2007). Натхненник і співавтор кількох літературних проектів ("Четвер-Готика" (2008), "Митниця" (2008)). Лауреат III(2009) та IV(2006) премій видавництва "Смолоскип" та диплому "Культреванш", а також інших локальних премій.
***
у чувака що вибере не тебе
буде за планом відпустка тож відпускай
зрештою він же нечасто заходить в скайп
хоч імовірно все ще читає фб
ти ж визнаєш цю максиму panta rei
так що на бога забудь начало начал
щоб вислизаючи протягом із дверей
хроніка вмерзла в їдкий міжпланетний чад
сніг налипав і цей марсіанський сніг
зрісся з тобою неначе сіамський брат
вранішню каву мололи з насіння снів
слововерстати тоді випускали брак
просто сезон відпусток пора така
модний купальник підкреслить її красу
мацай ногою
це явно не та ріка
де її дельта тепер коли стався зсув
склеївся всесвіт
довільно і just for lulz
тьмяний вітраж із заліпленим плюс один
вірші минуть
і настане здоровий глузд
вимиє барви з видінь
коноплю з судин
****
туман сивий лежить на серці
в його найдальшому закамарку
живе у тебе слоник на светрі
йому під курткою там парко
вузли паркової дороги
в рудих плямах у краплях йоду
зима в грудях
клубок вологий
ніщо не міняється ні на йоту
кудись дівся бентежник вітер
мовчить його саксофонне соло
бринять дрімотні вигини літер
а ти на них
піску
солі
з високих хмар - пурга яблунева
світла долають сутіні ступор
ножиці ночі зі столу неба
летять на землю з глухим стуком
макет міста
пітьма
пустка
зім"ята стрічка поміж дворами
зима на серці рудим згустком
бинти
рани
***
о Господи мій
я – невдячна твоя рибина
яку мали з’їсти з хлібом проте не з’їли
коли полишаю лункі неземні глибини
в моїх плавниках застряють світлоносні стріли
я мрію про смерть
я останнім зусиллям волі
її закликаю – і рвуся з її аркана
і сам задихаюсь у Львові немов у волі
ласкавого саможертовного пелікана
одіссея-2
Мала впасти тоді, із четвертого поверху, року дві тисячі п’ятого,
та ламаєшся зараз, як колесо, сталлю, повільно, по спиці.
Половинчасті вироки довідок тихо звучать, натягнуто,
ти кочуєш із місяця в місяць, із відділу в відділ. Не спиться,
тобі сняться в жахіттях виписки і томограми, а ще голоси
твоїх друзів, які віднедавна живуть у слухавці та в інтернеті,
правда сліз і відмерлих клітин, вкрита постіллю. Завтра новий день.
За вечірнім кіно в лікарняному коридорі - знекровлені натяки.
Ми такі самовіддані в пристрастях, ми боїмося чогось не відчути,
бо знаємо, як це. З тобою поряд без комплексів помирають,
і це, мабуть, свідчення найбільшої довіри.
Висновки кількарічної давності переглянуто прискіпливо
в намаганнях віднайти відлуння всесвітньої справедливості.
Її немає, є тільки рівні травм і дати приватних трагедій,
спогади з різних місць на мапі країни, де ми побували,
поразки і перемоги в борні за руки і ноги, пальці, м’язові волокна.
Перемоги в битві за себе, зменшеного на якусь частину.
одіссея
голка від «двійки» вп’ялась комариним укусом,
дує повз вену, неначе японським феном.
все видноколо – стіни облізлої кусень
з підсліпуватою лампою-Поліфемом;
ця одіссея нітрохи не схожа на казку.
рот медсестри, роздратований і шерехатий,
каркає строго: завтрррра на перрррев’язку,
їсти не можна, крррров тобі пррррийдуть бррррати,
можна натомість дивитися і мовчати.
в фугу мовчання впадає безліч мотивів.
тінь із минулого тихцем іде до дівчати
поміж ліжками й верхами всохлих штативів,
шепче на вухо: люблю, не забуду ніколи,
тулить до себе – ключиці, підпахви, плечі…
…мокрий світанок. крапельниці, уколи,
ниють надсадно внутрішні кровотечі,
шрами, пластини. струшуючись від спастики,
наша реальність важко бореться з шоком.
вечір насаджує спогади копіпастами
і обгортає серце холодним шовком.
***
Розімкніться, стовбури дерев,
Просвітлій, стежино призабута.
За плечима - авт недружний рев,
Мокрі мацаки міського спрута.
Чутно, що вгинається, як повсть,
Під ногою глиця перетліла.
Поза комір зазміївсь, поповз
Золотий і теплий випар тіла.
Між корінням - лисяча нора,
Тут моїм тотемам доживати.
Ворон ночі доторком пера
Гасить сонця приск рожевуватий.
Мир вам, лісе. Воїни, зніміть
Ваш убір багряний. На шоломи
Дощ паде. Сріблиться мертва віть
Вогко воском, хилячись з утоми.
Садочок Фребля
собори на давніх майданах неначе ростуть з-під землі
і зливи змивають потроху крихку барокову міць
у цьому дорослому місті дорослих нема взагалі
воно величезний дитячий садок до мільйона місць
ми ділимо в ньому шафки квартир і пісочниці установ
отримуємо кишенькові за договором підряду
в пластмасових місткостях варимо лялям нашу любов
з квіткових пелюсток гуашевих фарб і словесного йаду
дуріємо з жиру або коли прориває греблю
а потім докупи збираємо скалки горщиків битих
а потім виходим зі старшої групи закладу Фребля
лишаючи речі та фото свої випускні на плитах
лишаючи мрію смішну дотягти до суботи
відчути блаженство канікул і батьківської руки
а потім на цих місцях традиційно ростуть собори
чи банки як стало модно в останні роки
***
а чорнило розлитого вечора пахне ожиною
гусне пінка на обрії кольору блідо-молочного
від гіркого коктейлю життя ти стаєш одержимою
без розбору ковтаючи все що туди наколочено
він тверезить тебе
він лікує всі садна і вм’ятини
коли скроні стикаються з білими ґратами подушки
а на небі розсипані зорі цукерками м’ятними
щоби швидше заснути –
ідеш і збираєш їх подумки
різдвяна елегія
на дзеркалі правди –
колаж із журнальних рекламок
сховайся в минуле бо спогад – істота нічна
а дійсність примарна немов занепадницький замок
де видно шматок океану часами з вікна
закинутий в світ як у світлу велику кімнату
уявний твій друг – крізь газетний здешевлений друк
принизливий присмак самотності та інтернату
зринає як звук
горошинами котиться з рук
яким реалізмом відгонить цей відчай опали
підстрижені фрази що зламують лід по складах
знімальні аврали і мильні екранні скандали
проламаний дах
журналюги по свіжих слідах
ти вище від їх псевдоетики і квазімоди
як шрам накладний від душі відшарується біль
твоя неприсутність простим парадоксом погоди
огорне ландшафт у казково густу заметіль
***
розбіглась дітвора урозтіч з вереском
вломилась віть і час мій переспів
через дрімливий діл порослий вересом
мандрує спроквола нехитрий спів
і никнуть квітів голови потомлені
і сонце скоро обрію сягне
глибінь голодна поглинає промені
вона поглине зрештою й мене
всесвітнє дно світилами унизане
немов дорожні знаки явори
тягар гріха мов камінь тягне вниз мене
і тільки плаття тягне догори
***
мир телефонами
здрастуйте!
як там ви?
як ти в цім місті ким муза вагітніла?..
світ розпростерся паролями явками
руки артюрчика вусики гітлера
законодавчі примочки на голову
в очі зав’язані видно хто кривдники
Боже як вижити
голому
голому
серед полів навіженої критики
ми покоління без совісті втрачене
пустка салонна клубиться ремарками
світ –
попільничка набита примарами
світ – кінострічка з руками гарячими
****
такими випадами спокушав судьбу
так бунтував
таких чудес накоїв
а світ стоїть такий як здавна був
бліда скульптурна група без героїв
як здобич кволу він тебе здобув
поклав на дві лопатки і роззброїв
і падав дощ
кривавих ран не гоїв
і падав бог який тебе забув
а ті хто поруч по обидва боки
заледве розуміли суть подій
і зціплювались зуби у зусиллі
не закричати
й каламутні кроки
по звивистій стежині
по воді
під серцем спис
господній син в екзилі
*****
спливли слова
сюжет своє відстояв
сконали скальди сховано перстені
своїх найкращих воїнів-героїв
віддам до решти цій останній сцені
прозріння просувається ривками
фрагменти тіл
снаряди бронебійні
я перегородив ріку руками
нехай реве Харон мені в обійми
****
не обламуй із віршів задавнені відростки стріл,
не виламуй зі світу себе, як картину із рами, -
ця весна ще лікує,
її допотопний вініл
розбиває грамзапис на чудом збережені грами.
на покинутих класиках випнувся горб четверга,
позолочені литки у яблунь – уквітчаних фавнів.
ця весна відцвіте, й замете пелюсткова пурга
віртуальних френдів, корефанів і просто фанів,
а не-богу до неба неблизько,
лишаються лиш
доривкові рядки, лаконічні пекельні привати…
ця весна ще жива, ніби міф у обрамленні лиштв,
але ти без любові не зможеш ніяк існувати.
*****
паркова зона. дерев армрестлінг.
мідний ліхтар розганяє тінь.
промінь хитливої лампи креслить
контурні карти чиїхось тіл.
строгі будинки, semi-detached, -
не розпізнати їх, де котрий.
мокрих машин – випадкових речень –
різноспрямовані вектори.
сизі квадрати краплених вікон,
короткозорі вічка дверей.
темрява їх обирає кліком
і до світанку згортає в трей.
стрілки. торренти. дороговкази.
в хеші пунктириться шум і шарк.
теплий туман парниковим газом
вкутує місто, неначе шарф.
