1

2

3

4

5

6

Вибране
Марія Шунь Народилася 22 січня 1962 р. у м. Городку на Львівщині в родині вчителів. У 1986 р. закінчила факультет іноземних мов Львівського державного (нині — національний) університету ім. Івана Франка. З 1980 р. працювала екскурсоводом у Львівському національному музеї, а з 1983 майже рік часу провела на розкопках Тустаньської давньоруської фортеці в Уричі на Львівщині. З 1986 р. працювала у Львівському інституті народознавства АН України. Отримавши «зелену карту» на проживання у США, з 1995 р. є нью-йоркером. Авторка декількох поетичних книг «Ми, котрі є» (К.: «Молодь», 1990), “Поміж” (Л.:“Барви”, 1993), «Верлібріарій. Абетка» (К.: Факт, 2006), «Борохно і порохно» (Л.: «Зукц», 2006), «Водокач» (К.: Просвіта, 2007), «БІЯС» (К.: Видавництво Жупанського, 2008), «ООН» (К.: Видавництво Жупанського, 2009). Співупорядник літературно-художнього альманаху «Літпошта» (К.: Видавництво Жупанського, 2009) та упорядник антології «ЛяЛяК» (Львівська Літературна Криївка) (Львів: ЛА «Піраміда», 2010). Також є упорядником та учасником Антології Авторського Зарубіжжя “Аз, два, три...дванадцять – лист у пляшці” (Л: в-во Піраміда, 2010, серія “Приватна колекція” В.Ґабора), літературно-художньої розвідки про Полтву та місто на Полтві “ЛеоПолтвіс-LeoPoltvis” (Л: в-во ЛА “Піраміда”, 2011) та жіночої антології “Степ-Step” (Л: в-во Піраміда, 2012).
Студентський пілотаж Ти обніматимеш його – засохлого війною до двох слів: п и т и д а й т е – за всі сто днів сухостою червоного і хай твої руки ніколи не закінчаться на його очах живих а тілі безтілому від Градів і Буків – під позіх і нарко-пчих жовтого війська по війську білому – стоденка студента, пілота від книг об його підбите крило край неба обторочився і впав на танки і бронежилети і така велика там куряв... і течія крові – звело всі Луги Великі і Дінці Малі ув єдиний устав – в с о н я ш н и к н е с т р і л я т и н а м о ї й з е м л і !.. та війна закінчиться рано чи пізно луги та дінці далі тектимуть і комусь по лиці вже наскрізно і зримо бо його вже не стає... і закінчується вода як літак на ньому соняшник злизує ‘кльони * отого металолому броне-лугів, дінців малих ...мати його, ним вагітна, і молода ходить підстригати сонце, заросле від книг... *прокльони 2014 р. *** і долонь чиїхось підступно-причаєна росіянка замахнеться привласнити навіть сонце ...і він їй скаже – геть, миршава холодна півноче! моя ватра тобі не належить спопеліли на ній вже твої невсипущі ревнощі побідило моє серце вільне Єсам* мож * козак півдня, Єсам стрілець заходу русявого Єсам каменем Провидіння поставленого на сліпу кобзарську дорогу - розводити манівці у вечірню дочірню заграву – аби спала полуда з очей мандрівцям • Мож (арх.) – муж, від слова ‛може‛ 1996 р. Чистоходи-зорі як вмикати цей крові двигун хіба записатись на курси астро-механіків всім кумачним совкам і вєнікам огласити війну з прибираннями всім війнам із нахиляннями цить де світ білий штрафний козачком танцює під дешевих снайперів перепілок плі для любовного турникету їхніх босів істинно білих бла чистоплюїв від чорного волА де платиться їм пеня - добові за готельність вкорінення і дівчинка конотопська сльози ллє матові за всіх покрай землі у... за свою зірку зіркУ що зробить її снайпером астромеханіком карміновим хітом треком для всіх перепєлок білих босів коренем обірваним у доби у лопатку та віника їхньою кров’ю плі 2011 р. Триптих із підбірки ‛Історична еротика‛ (2011 р.) Підміна F.U.C.K.у* Коли у вас забирають в а ш е і видають це за чужу норму, а вам ‛набувають‛ ознак рогоноші з-під королівського фако-шторму і тому вас ‛у діти кинуть‛, вимагаю – кричіть одразу: ‛ обережно: наступили на міну льодовикового часу!‛ * ‛Fornication Under Consent of the King‛ (скорочено fuck) - у середньовіччі селянин повинен був отримати дозвіл на секс зі своєю дружиною від короля. Пара мусила вивісити на своїй хаті плакат – ‛блуд із дозволу короля‛. Т О Й* в Ехнатона Скляна Нефертіті із багатьма дочками ще заплаче над тою Кією** з її сином, єдиним сином, нею ж вбитою... Блокбастер століть спрацював навиворіт, – від дочок її теж ні сліду. жодного. Та зате т о й Ехнатоновий – вічно живий. Бо час той вимірювався Т и м – єдинопіднятим. Він голодний на бранок, злий. То й нате вам – е х н а т о н о в и м по всіх війнах і часо-бранках! – Ним: ‛І якщо падати на вирячені списи, то хай це вже будуть Т І Ї !‛ * Т о й – майже соромливе означення фалічного культу в архаїчних суспільствах. ** Кія – привезена в Єгипет з півночі, з Причорномор’я, друга , опісля Нефертіті, дружина чи наложниця єгипетського фараона-богоборця Ехнатона, єдина жінка, котра народила йому сина, і , вочевидь, за це й була страчена суперницею, котра щороку народжувала йому одних лише дочок. ТОЙ (по-українськи) або перезавантаження системи Вічний революціонер! Дух, що тіло рве до бою... Він живе, він ще не вмер! (І.Я.Франко) Із Венери в хутрі дружно всі повернулись на Марс із його еректовним ополченням, туга моя наддержавна за своїм колом та своїм двором (без хутра, що макітриться понад тином) сперлася на той майданний стовп при дорозі у свою Земляну державу. Гуде маскулінний хід! Я знову обожнюю хлопчиків тих, державників! Я змовчу їм їхню невитриманість на тихість і стиль!.. Пейзаж сусіди стають живими верлібрами верлібри стають коридорами пивними між бруклинським мостом та верадзано з-під латиноських флешок-околиць всі вони привітаннями ойлями розгалужуються рогами достатку відчужуються бодаючись о чиї джинси є кращі чиї пардон стегна джинсовіші чиє сонце найдорожче в році моє звісно без винятку найдорожчим є хрін у зеленій пасті вазабі до японії - витираю долоні я розпечені пастою об чийсь погляд питальний на свою джинсу не позичену не в сірка вкрадену не на сусідів полишену довгоногу як на них з їхніми укороченими таліями і приземкуватими посмішками вільного змісту верлібрами майже пиво стигне багато пива шляховики-всюдиходи ними хухаю-дмухаю на свою вазабну околицю із гарячо-бровими сусідами примірюю ще одну сповідь матадорно-бичу на свої джинси скільки вони витримають того слухання сидіти моя стегновість знову набирає ваги кастаньєти пальців йдуть на бика зеленого пляшка плавиться сідаю у свій шляховик розпінений попри мости вислизаю з колумбії японії сальвадору чилі з околиці верлібрової у свою непитущість вдомашнену і безхронову зі звичними дужками-бровами у свій королівський Queens 2011 р. Тісто Я зі своїм коханням йду в рукопашний бій – міситься м’якуш вершин-інтерєрів, а життя буксує собі біля пекарних долин. Я зі своїм випеченим коханням – наче душу його прогнали через вистрій шпіцрутенів, душу, котра про кохання виключно пише тріллери, дикозасмучені, перепечені. А довкола із тіста пишні будинки, де на подушках погорда в золотому кокошнику, нарум’янена, а любов попід ліжком мнеться-переминається... Натирає собі прісні боки. 2011 р. Троянди війна між білою і червоною троян... мовчання під біло шал під черв... виграло тр... прийдуть нові доліцефальні і брахоцефальні виміряють собі черепи створять нову шнуркову культуру маріонеткам із тими ж трояндами у руках – заради когось ради трійці тертя усе витримає... трійні маріонетки водили шнурководів довколо колючок троянд виграло червоне на біло біль чорний корона жовтій троянді 2011 р. *** В тому чорному вікні ніколи не водилися зорі а тільки дерево наїжачене стукало у скло цілий ряд стукачів треба було проходити і вступивши у бром-темноту світлішати бо насправді ж чорного не існує кольору кажуть критики від кольорів а на стелі того чорного рабо-ліпного тільки висне мерзла формула для граду як розбити ним вікно оте а насухо долі небеса матрацом догори лежать – якщо падати з вікна для таких як я – то на них отоді я начисто відгадала квадрат чорного малевича мокрого малевича він і сам не підозрював де він жив яку світлораму гасив у собі ради мене легшої і білішої та сухішої а на підвіконні того квадрату стихії висаджені у вазонки мене поять відпоюють від стуку в темноту його я вже давно від-рабнилася і відмерзлася призвичаїлася до себе білої стихійної поза квадратом малим чи більшим - ш-ш- отого мальовича 2011 р. Досвід порозпихаю по закамарках усіх верблюдів з килимами хай душі їхні в горбах гаремних заснуть в жіночій частині світу ночі без них так легше і та-ак тихше Один заснув життя ж дарує вологу з каменю і сухість хвилям що оголяються сліпі натурщиці котрі все ближче мене черпає не один старий він тримаючи плиту на собі із петрогліфом води немає вже і золотію я як вмію я оте життя переходити зі стану в стан із пари в пару в самум і в зливу я гортаю жіночі душі на килимах я ту в’язь із жестами –верблюдами буквар залистаний і горб відпав і Один впав вода ж відстоялась і відновиласЯ без досвіду 2011 р. *** від блакитного степу Аккерманського молока – стеля над моїм чолом падала в ноги а мені причулося наче ‛пугу із лугу‛ із десятого поверху квітки – бджола віддалилася на епоху я ж приблизилася до стелі набіло степ позіхав а крізь нього телевізор супився скупими пост-степовими новинами сутенів і позгашував всі лимани дикторка згасила останній екран і пішла у ковилячий спокій із лампадкою сови болото із жаб неонно світилося глуха тетеря як полковник Ніс сторожувала екран гетьманщини я розбудила підпадьомку вона держала ноту високо як Матвієнко а новина ж то вся була – про 11 парків 2 заповідники та 10 лиманів підписаних на збереження президентом-Ющенком тятива солов’я напнулася сагайдаком, - ох як тяжко солов’їна його відроджується! мальва із соняхом переплутали всі кольори від стріли синя перга із люльки батька-отамана стала озером-оазою я сідаю на його човен відчалюю від екрану залишаючи за сонцем золотий жмих степ відпочив від серпастої та молоткастої дикторки із лампадкою сови залишив для мене лише стелю кулі відстрілялися куріпки відродилися глухівським полковником Носом - зробили пластичні операції хрящів аби краще нюхали Батуринську зраду аби їх не підводив більше ніс... ...ограбований караван-кибитка притулився до ніг кам’яної бабуні зі Сатурна спущеної і зхрестив як і вона на животі руки – все беріть –шовки-адамашки не віднімайте лиш Світу білого! живота... очерет засолював себе за ними на вічне збереження на вічне літо століттями його коричневі шапки-бирки згадувалися ще у літописах! і його статус ‛чорного клобука‛ не давав спати білоголовим вони окопувалися у водяних шанцях – своїх праматеріях - і у відповідь стріляли в час... срібляста юга їх рятувала від чорного знищення і мертву воду відділила від живої я сама бачила як небо по ринві напоїло згадку про них – я все ще їх пам’ятаю тих кипарисних горластих дів у білих таких хитроприплетивах а козацька сурма хоч і казала що їй все по цимбалах аж маленьке дівча забилося в ній то сурма стрепенулася – не цимбальна вона! а на розпутті перед екраном дикторки степу стоїть перебендя-камінь і з під нього частенько злітає літературний дробіт – просто в Ніс того полковника з Глухова розбиваючи сові лампадку! а назавтра екран розкаже про далекі індонезійські новини про вувузели із Пару футбольного... я зі стелі їх точно чую і неволю їх арканом квітки вувузелю їх вуздечкою синьою... овва... вовтузуся... 2010 р. Зеніт сонце – плюс на шкірі мінус років до тебе не оглядаю а поспішаю стоячи на місці фотошопом засмаги смілкою смішною автостоянкою для шини припаркою для рани поетка-статуетка тату на твоїй шкірі губи до неба крик твій крізь наколку небо солоне лонне пиво життя далеко табу не сталося – було заблизько і одиноко два мінуси проти стали плюсом одною стежкою дорогою дорогóю книжкою в ній не розтопилася була сонцепривичною фабулою штучкою 2011 р. *** а море сокіл випив і тебе взяло й випило те море далеко пред соколом глибоко із обмілілим тобою як мені бути то як мене відпоїти може сокіл мені поверне зір свій звіра що транзитом Львів-Балкани-Нью Йорк пробілами глядів нас на віру може оте море балканське любови і марійо черо морі не буде таке для марій неспокійне й таке в мілині жорстоке у своєму безкольорі 2012 р. Львів’ярня у львів’ярнях пахне вином і яринОю до мацюпих канапе з кавою в них я сиджу субтельно і натільно з тою старою юрбою-загравою що колись водилась за мною пляшково пожежною спіжаркою водевільно дружньо ...приїжджай повторимо приїжджай підселимось в золотих палатах шляґерів обіцянок вітер всіх їх слухає у львів-мобілку дихає нічкою-петрівкою закороткою о перевези мене днище синьої пляшки у довший час вищий ...воно витягує фільтри для прочисток усіх лже-дощів падають на землю івасі-перевізники простромлені сухим списом діалектики та емпірик із валізкою фоток-привидів лірики-бузИ перевези себе сам сама тими старими львів’ярнями спіжарками синіми пляшками яринОю вибуховою лже-дмитріями дощами на мокро сухо 2011 р. Печаль фабрика з буклями пряжею обв’язую нею неба карстові пустоти зяє новий вимір чийсь невидуманий відпусти його з буквами п о хай іде собі в інший Нью Йорк безвимірний у букльованішу прядильню коли так запраг в інші гарячі горизонтальні змички нових рукостисків пруг у білки-шаперони нео кивальних поглядів іншого краю ковалентного міста химеро-лімеро клубки подій я знаю в п о там багато фабрик таких запряжено на нього як на Бродвею самітних клубів-фанів для мачо фавнів протяг що друг перепустка в озимість у морозостійкі шовкопряди всіх прос і конс що за і проти таких як я у вищий ярус пустот йому іти що насупроти старої фабрики прядильні де замість неба синій верстат і я 2012 р. Старий інтел халатом прикривши звіт за сімнадцять нічних нью-йорків – пилюку здмухаю на новий інтел...ект денний мишку загнала в кут у лузу кийком вітчизняним з твердим акцентом – з ним і помру вже - поза пожежну драблю нью-йорк весь такий червінцевий ню горить вигнала ніч наче лінь на вулицю зі законами на шару як правильно догоряти листком сердечно-липовим не вмієш не прись у техніку небезпеки халатом позлітковим її прикрила ту нотно-протестну грамоту найсольніших блюзів найзичніших черствостей отих сімнадцяти років тих ліньків сердечників тих техно-несправників тихонів що так і не відзвітувалися 2010 р.