|
|
|
|
| Поезії |
|---|
 Тарас В'єнц
Живу і працюю у Львові. Пишу вірші і прозу. Серед інших захоплень – фотографія та мандри рідним краєм.
|
| | Чебурек
дівчина гурія
сповз по фігурі я
впав на хідник
що за пропорції
хоч би півпорції
та й на язик
випуклі пружності
іспит для мужності
сперло мій дух
вигинів грація
зваб демонстрація
з глузду зійду
скінчилась вулиця
враз озирнулася
цур тобі й пек
як же можливо це
мати таке лице
як чебурек
Дотики готики
Дайте спокій !
Яка ще готика ?
Турбо-буднів
Чавунний прес !
Чавить соки
Міська «екзотика»,
Рже на кутні
Коняка - стрес.
Дядько-лікар
З лицем невротика
Десь у паузі
Влізе в кадр.
Здре повіку,
Шепне: «Ну, шо ти там,
Хочеш хаосу
Дати лад ?»
Хочу, враже,
І дам, коротке хай
Проти вічності
Буйство це !
З бруду, з сажі
Від мого дотику
Пагін стрільчастий
Проросте
І собором
Повстане різьбленим
Все, як вимріяв,
Ніби сон.
Птахи з хорів
Озвуться піснею:
(тихо) «Kyrie
Eleison»...
***
Ніч, що схожа на тебе
Стікала ніч потоками до Пруту:
Бриніла, жебоніла, колисала...
І розливала спокій, мов цикуту.
Долина спала.
Дрімали гори, як ведмеді бурі,
До неба спини здерши волохаті.
Пан-Місяць, обірвавшись з верхотури,
Заснув на хаті.
Лиш я не спав, скидаючись на ложі.
Снував думки, тужив, пив воду з глека.
В цю ніч безмежну, так на тебе схожу,
Ти десь далеко.
Зірвався з ліжка, сів за стіл письмовий
І так сидів, аж доки синій ранок
Не проявив на аркуші два слова:
“Привіт, кохана...”
Самотня жінка
Самотня жінка... Господи, прости !
Постава горда, та обвисли крила.
Жовтіють у пуделочку листи
До тих, кого у юності любила.
А скільки їх сидять біля вікон
І в’януть тихо, мов осінні квіти.
Ні принц не йде... Ні хоч би вже й дракон...
І підростають у сусідів діти.
Я б їх усіх зігрів і звеселив,
Подарував кохання зорепади.
Вони б забули про колишні зради
І, мов кущі трояндові, цвіли !
Та що поробиш, знаєте, коли
Тут з однією годі дати ради...
|
|
|
|
|
