Пошук
 
Історичний портал
Силуети
Під Штандарами
Пентакль
А К Т
Переклади
Просторове
Intermezzo
Пігмаліон Studio
№ 2 (01.05.2008)
Новини
29.07.2014 - 21-й Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відбудеться 10 – 14 вересня 2014 р.

Країна – Почесний гість: Країни Дунайського регіону
Фокусна тема – Коротке 20-е століття – велика епоха (1914–1989)
Спеціальна тема – UkrainEUkraine (культура і демократія)

У межах Форуму видавців (10–14 вересня 2014 р.):

• Книжковий ярмарок.
• Видавничий бізнес-форум.
• Львівський бібліотечний форум. Проводиться спільно з Українською бібліотечною асоціацією
• Урочиста церемонія вручення книжкової Премії «Найкраща книга Форуму-2014» (Проведення конкурсу на здобуття Премії: 1 червня – 10 вересня 2014 р.)
25.03.2014 - До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» вийшло друком двомовне видання «Кобзаря». Повний переклад книжки англійською мовою здійснив професор Михайло Найдан (Пенсильванський державний університет, США). Ілюстрації до текстів зробили Володимир Лобода і Людмила Лобода.
01.07.2013 - Презентація факсимільного видання поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» у книгарні «Є» (вівторок, 2 липня, Київ)
20.06.2013 - Форум видавців запрошує літературних критиків і журналістів на ‛Контекст“
03.04.2013 - 18 квітня 2013 року о 17 годині у прямому ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5-А, у місті Києві відбудеться сьоме вручення Мистецької премії "Глодоський скарб". Цьогорічними лауреатами Мистецької премії "Глодоський скарб" стали Віра Вовк (Бразилія), українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач, учасниця Нью-Йоркської літературної групи, та Ліда Палій (Канада), українська поетеса, прозаїк, малярка і графік, археолог, член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Canadian Writers Union, редколегії журналу «Сучасність» (до 1992)
3804416
livejournal

Анна Хромова
http://knugoman.org.ua
Автура - сучасна українська література
Культреванш - Богемний Вісник
УЛГ
http://www.meridiancz.com/
Вас вітає ансамбль української аутентичної музики “Божичі”
Видавництво Жупанського
ТЕКСТ_кОНТЕхТ
ДАК Укрвидавполіграфія
Видавництво Кріон
Грані-Т
TEZA
Буквоїд
Літ Акцент
Січкарня - портал української молоді! Програми, фільми, музика, українізації та багато цікавого на нашому порталі!
АртВертеп
Сайт Тетяни Мельник
Google PageRank Checker
Индекс цитирования
Пігмаліон Studio

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ
Марія ТитаренкоМарія Титаренко
Народилась на острові Ітуруп (Сахалін, Росія). Закінчила магістратуру факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Викладає там само на кафедрі зарубіжної преси та інформації, пише дисертацію про світоглядну публіцистику.
Амбівалентність нездійсненого поцілунку

Поцілунки пам’ятають лише губи.
І зворотне дихання.



Вичерпується жіночість. Вона має теж свою решту.
Вимінювала дотики і усмішки на свою присутність.
Волоссям заплутувалась у салют і вмивала зорями шию.
Давала руки на цілунки, що їх струшувала додолу.
Люди ходили босими ногами по склу. Це були їхні душі,
прозорі та спресовані вагою людського надміру.
Полірували мене поглядами, а я однаково виплавлялася наново.
Нанизувала жоржини собі на пальці.
Дозволила поцілувати кінчики волосся і губ.

АЛЕ ПРІРВИ НЕ ПОДОЛАТИ

Якщо ніхто не помітив вікна в минуле позаду.
І вихоплений крадькома теплий присмерк повік і зворохоблені губи.
Якщо шепіт на безвідстані однієї ноти сплітає два різні тремтіння
в одне ‛ні“ та інше ‛чому“. Якщо все це і не це було сном на яву
лише в миті передчасності і позавчасності. То це було не так.
Не там. Не тоді. Не зі мною. Не з такою і не з інакшою. Не з Вами.
Крапля вина на вустах. Одна на двох. Для прірви це сміховинно мало.
Для тверезості – страхітливо небезпечно. Облудлива непричетність.

Я чула за тим вікном інтуїції, інтонації людей.
Тому я гріла тіло і нанизувала почуття день за днем і кожен зайвий рух.
Недоречність розкриває зміст і вміст. Душу навиворіт. Оголені цілунки-на- показ.
Цілунки prêt-a-porte. Можна займатися герменевтикою порухів і зволікань.
Кожен витлумачує по собі. І ми, розуміючи, не розуміємо нічого.


АЛЕ ПРІРВИ НЕ ПОДОЛАТИ.

Я пришпилила собі на комір Вашу перелякану і відчайдушно зникаючу
в нічну каламуть жовтня ходу. Хотіла б я знати кожну думку цих кроків.
Нерухомість і невагомість. Осердя серця. Час летів у вирій за компасом
нездійснених мрій і скоєних злочинів. Кров і вино. Чи навпаки?

Я дегустувала присмак залишеної краплі вина і відкинулася на крісло.
Температура хвилювань спалювала і спопеляла, скручувала душу із
зеленими ще прожилками в сухий листок і, здавалося, можна вдавитися
від такої метаморфози. Неминуче виривало з корінням заборони, забобони
і сяку-таку мораль. Я шукала в моїй безвісті, куди Ви так просто втекли,
не обираючи напрямку, хоча б одну думку, післядумку чи переддумку,
але тільки чула Ваш голос у собі та присмак видиху всередині вуст.
За вікнами бігали дерева. Потім вони вростали там, де їм заманеться.
Тільки не в мені. Тут розбито дотиком краплі піщаного годинника інфантильности.

Пісок розсипався і був не придатним для коренів.
Я зламала ніготь. Вийшла з авто і не хотіла ніде йти.
Осінь пахла паленими почуттями і виблискувала використаними запальничками.
Підбором витисла в землі крапку. І нестримно закортіло виплакатися в цю осінь,
в кору блукаючих, а насправді, вічно-таких-і-на-тому-місці-здерев’янілих-дерев,
у Ваші губи. АЛЕ ПРІРВА Є? Її долання (недолання?) рівнозначно (не рівнозначно?)
розриву картини на шматки і викладання їх у зворотному напрямку
із-точністю-до-навпаки-послідовністю. Я зійшла по сходах до своєї кімнати,
взяла диктофон і записувала на плівку голос власного сумління.
На ранок я була приголомшена: на плівці НІЧОГО НЕ БУЛО.
Взагалі, НІЧОГО НЕ БУЛО.


Таблиця спрощення людських взаємин

Знайти щастя можливо лише
за умови остаточної безнадії


Торкнуся пелюстково пальцями твоїх губ. Нічого тепер не кажи. Очима. Красномовність гальмує порухи і пришвидшує позіхання. Шукала визначення ‛Тебе“ у тлумачному словнику – не знайшла. Тебе взагалі не існує? Твоє визначення – моя хвороба. Я перехворіла тобою важко і болісно. Ти – мій невиліковний діагноз. Моя хронічна патологія. Моя спадкова безвихідь. Моя передчасна смерть. Тепер маю рецидив. Тепер ми подібні на натягнуту струну.

Щастя? Це не птаха.

Ти недобре витлумачив мій жест: я не хочу, щоб ти мовчав. Так красномовно. Ти вибудовуєш лабіринти наших стосунків. Ти, напевно, забув, що я ще сліпа.
Я навпомацки шукаю світла. Важко збагнути його на дотик. Однаково, я знаю, що воно тепліше за мої пальці, але часто таке ж, як і ти. Тому я не знаю, чи то ти, а чи світло у наших лабіринтах.

Нас оминула минущість. Вона потім хлясне соромом за зникнення і зникненням через сором. Праворуч блукають сповіді. Це сподівання. На прощення і чиюсь коротку пам’ять. Багатосерійна драма. Дарма. Ліворуч – осінній сонцестій. Не руш. Не зволікай. Мрій!

Ну, чому ми такі складні? Нам немає про що мовчати. Бо ми надто красномовні. У своїм мовчанні. Ми просто шукаємо визначення ‛щастя“. Я ненавиджу твою завбачливість, коли необхідний експромт. Я палю твою сталість, бо потребую метаморфоз. Я цілую тебе пальцями в губи, а ти витлумачуєш це як жест, що спонукає мовчати. Чого ти чекаєш? Я ще більше осліпла у наших – ні! твоїх – лабіринтах. Я наштовхуюсь на птахів, вмерзлих у стіни і на небо розтріскане. Воно осипалося мені на ноги. Я намагалася склеїти його тут, у твоїм підступним притулку. Для сліпих. Поранила пальці. Небо в червоних прожилках. Небо із надією на пульс. Небо, хворе на білокрів’я. Тому воно біле. І криве. Воно зісканувало в тобі твоє-навзаєм-у-тобі-і-тільки-твоє почуття непричетності до моїх поривань. До моїх коливань. До моїх гонінь і розривань.

Щастя? Це ти?

Не ускладнюй. Я так втомилася витлумачувати і спрощувати нас. Чим більше я це роблю, тим менше ми залишаємося подібними на самих себе.

калинова з кожного повороту поспіх твій подібний до шелесту вдих і осінь і осінь і осінь золотить німб несвятих і кара і чвари і старість півстоліття не прожито ‛для“ півстоліття згайновано ‛через“ і прожито не “проти“ а ‛за“ півстоліття ускладнень перверзій я забула прожить наперед я ще винна тобі екзистенцію від нуля я ще винна тобі дотики передчасну якусь жагу і безвідстань на рівні ноти до і після

Я ще винна тобі осені. (Візьми, накрийся мною, бо паде дощ! )
Я ще винна тобі зорі у жилавому твоєму небі. (Візьми, напийся мною, бо всесвітня спрага!) Я ще винна тобі цілунок. Витлумачуй його, як хочеш. Ось мої поранені пальці.

Щастя? Це вдала спроба спростувати життя.


Торги за вічність


Ну, що, будемо розраховуватися
чеками чи почуттями?


Ти безцінний? Ні. Тебе просто я ще не купила достоту.
Твій розпродаж почався вже, коли ти купився на мої очі.
Я не можу заплатити більше чи менше за власну вартість. Все, що маю, це я.
Це плюс-мінус тіло, душа, розум, дух… і час. Час, який на мене витрачає хтось,
Цей час я колекціоную. Я привласнюю його собі, як і тебе. Цей час не мій.
Тому він не продається. Я складаю з нього своє життя і розтринькую, вимінюючи його то на сон, то на чужі думки. Час коригує ціни. Зараз ми дорожчі, ніж будь-коли.
Бо цей стан позачасовості в миті взаємного альтруїзму-егоїзму (це не має значення в коханні).

Обмінюємося собою. Я хочу побачити себе твоїми очима.
Я хочу подумати про себе твоїми думками.
Ця незбагненна містика перевтілення.

А сонце – то місяць із заплющеною повікою.

Можливо, тільки тоді я збагну тебе? Це так складно – пізнавати щось через щось, когось через когось. Але це, принаймні, легше, значно легше, за пізнання чогось і когось через себе. Обмінюємося собою? Вроздріб чи гуртом? Ні, такий бартер мене не влаштовує. Розміняймо душу на дрібніші купюри. Так же легше торгуватися?!

Ми обидвоє - неідеальні. Твої недоліки я купляю дорожче за достоїнства. Це дефіцит. Це ексклюзив. Я не буду нічого перешивати, доклеювати, домальовувати. У своїх недоліках ти – ідеальний. Чи є ціна вічности? Якщо одна мить вартує душі? Я звіряю курс нашої із тобою валюти за пісочним годинником. Він коливається від холоду осені до холоду зрад. Навіщо ми прикрашаємо себе жоржиновим причастям, цнотливою бездоганністю, кордоцен¬тричною причетністю, награною епатажністю, настроєм? Оголи душу! Тільки тоді вона буде безцінна. І не варта заланцюгованої митями вічности. Зніми з пальців утому, заграй на роялю мого бажання, на скрипці моїх депресій, на передтишші мого спокою.

Я не можу назвати твою ціну.
Я ще не навчилася адекватно оцінювати. Несказане вголос, приховане – навиворіт, надумане – напоказ. Я не добачаю занедбаних прикрас і не оголюю душі пізньої осені.
Я заощаджую пересічні почуття, щоб мати змогу придбати оригінал. Твій ерзац – то я поруч. Таки вартую інакше. Не більше й не менше. Просто на різних берегах прірви.
Вимірюю простір ковтками повітря.
Висьорбую осінь із твоїх криниць.
Проростаю тобою.
Купую тебе за себе.
Ціна вічності – ціна незанедбаної любові.

Власне спотикання не завжди на краю прірви.


Планета у вигляді винограду


Хотіла зробити із тебе вино.
Сухе і вистояне.
Забула, що не наважуся сп’яніти.


Передмова: Ти.

Ти порушив нашу струнність. І дарма. Ти знову для мене Ви.
Незрозумілі до бажання здерти небо, намальоване на стелі.
Попередньо – Тобою. Тепер – не Вами. Ви порушили мене, але не торкнулися. Душі до дещиці. Бо я залишилася жива. Після Вас у мені залишилася трошки не-я. Це Ваша я.
Я складаюся зі своїх «я», які мені не належать.

У передзиму стука післяосінь. У перед проміжку застигло перед-так. А після-ні перед Тобою просить, щоб після Тебе залишився знак. І після-я, закохана у відчай, ламаю крила об Твою стіну. І стукаю провиною у прірву. Достукаюся? (Не) впаду?

А жіночість – невичерпна. Як наша із Вами прірва.
Я намагалася долати її всім: настроєм, віршуванням, цілунками пальців і переходом на «Ти». Ви безмежні і я гублюся у безлічпросторі Вашого «я».
Добраніч, мій непочатий день.
Даруй, мій нерозпізнаний подарунку.

У передчасcі переддій я завинила переддумку. І одне лиш слово. Прощавай(те).
Моя-лаконічність-моє короткочасся-моє-стрімголов-перебування-поява-і-відхід наВашій планеті. Планеті у вигляді винограду. Я спокійна, що Ви зникли. Там, на протилежному боці прірви. Мені тепер нема що робити на цьому кінці світу. Навіщо я шукаю прірв?
Тепер мене ніщо не зваблює до гріхо-прірво-падіння.
Тепер я не боюся безодень і чужого Вас.

спогад я боюся чужого Тебе остерігаюся чужого в Тобі не розумію Твоїх тіней прихованість не інтригує – відлякує я вивчала Тебе прискіпливо і кожну Твою клітину я відкривала в Тобі Америки і віднаходила Атлантиди я трапляла до Твоїх чорний дір і долала час доросліша наперед я відмерзала на Твоїх полюсах і стискала серце у Твої меридіани я ж була Пенелопою зачекай тепер Ти Твої білі плями видозмінюються і Ти часом стаєш весь до божевілля білий це моя ксенофобія в Тобі моя біла смерть моя біла хвороба моє білокрів’я мій білий виноград біліша за любов

Тепер і я відчужуюся. (Не) я зробила Тебе (не) Вами.
І мені байдуже, хто живе кожним Вашим порухом. Хто блукає Вашими лабіринтами у пошуках свого Тебе. Ускладнювати прірвинність неможливо. Все надто просто і прямо. Залишається лише запитання: а що там, на дні? Бо усе має дно. Вичерпність. Окрім святості. Жінка стільки ж грішна, скільки й свята. Святість вимірюється зупинками перед стрибком у прірву. Зупинками і поверненням назад. Жіночість теж невичерпна. Як виняток за відсутності правила.
Вона вимірюється поглядами на рівні нот і чоловічим безголоссям.
Вона Ви

Твоїх симфоній Ваша німота Вами (не) знята з Вашого хреста Вільна Сильна Навісна Поранена але то пусте у міжчассі рани гоїть тривала дорога до іншої прірви

Післяслово: Ви.

(осінь, 2001 рік)