1

2

3

4

5

6

око фазана яке ховається в трави
Василь Махно Народився 8 жовтня 1964 року в Чорткові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут та аспірантуру, викладав в університетах Тернополя та Кракова. Автор дев’ятьох поетичних збірок «Схима»(1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002),«38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991-2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), двох книжок есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006),«Котилася торба» (2011), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/Beach Generation» (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Вірші, есеї та драми Василя Махна перекладено багатьма іноземними мовами, зокрема англійською, польською, німецькою, сербською, російською, литовською, чеською, малаямською, івритом, їдиш, іспанською, портуґальською та ін.). За кордоном окремими виданнями виходили вибрані вірші: у Польщі ‛Wedrowcy“ (Poznan, 2003),‛34 wierszy o Nowym Jorku i nie tylko“ (Wroclaw, 2005), «Нитка/Nitka» (Sejny, 2011), ‛Dubno koło Leżajska“ (Leżajsk, 2012); Румунії ‛Fiecare obiect isi are locul sau“ (Craiova, 2009); США ‛Thread and Selected New York Poems“ (New York, 2009), ‛Winter Letters“ (New York, 2011); Сербії ‛Црна рупа поезије“ (Београд, 2013). Лауреат кількох літературних нагород, зокрема Міжнародної поетичної премії «Повеље Мораве» за 2013. Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії, Нікараґуа та Македонії. З 2000 року мешкає у Нью-Йорку.
Червоні очі фазанів Леонідові Грабовському музика що затихає в землю і в душах фанів що заростає більмом червоних очей фазанів що залишиться в теплому пухові пір’я якихось небесних сходів тобто симфоній на смак вони наче губи солоні під час самоти і тривалого перемир’я ніхто не почує око – зерно - родини куриних звуки самі по собі піймали їх і підкорили годує їх літо музичним співом цикади музика їх швидконога а очі червоні птаство як паства вільна й в полоні крила схожі на помаранчі й цукати якщо приготують їх і подадуть до столу музику що достойна служити престолу заправлену у корицю й листок барбарису тобто пожива світла для духа і твого тіла а на небесних сходах фалда її тремтіла а плаття було пошите з білого рису підстелять для них на ніч віхоть соломи тобто парчеву тканину повітря і твого дому навіть ошатну одіж золотого фазана і звуків які не мають ні запаху ані троянди музику можна чути але не писати і бачити як пісок на березі океану але з очей червоних в яких поселився вітер і пір’я яке на вітрі не може вже золотіти усе приготовлено, - наче шлунок для страви наче більмо ув оці це проминальне світло і хтось тебе вибрав за свідка бачити око фазана яке ховається в трави   Розмова через cкайп грудень: схоже криза середнього віку усе зв’язано шнурівкою черевика збираюся – каже – автобусом їхати на Майдан влада – курва, а колишня його манда сидить в печінках – просто його діставши і що ми на рік зробилися старші що його дочка вивчиться на стюардесу а твоя – питається – мітить мабуть в поетеси? я кажу що не знаю – вона у пошуку що все в руках і промислі Божому каже: кипить вода – і що йде по чайник а у мене – кажу – океан і чайки а також що їздив з автом до свого механіка що у нас перед Різдвом святкують Хануку океан за спиною – рівно дванадцять вулиць що у нас дощить що Нью-Йорк – це вулик що пишу прозу - щоранку тягну гантелі що живу в Америці наче в готелі він каже що батько його лежить з діабетом вигідніше - каже - прозу ніж бути поетом що зробив своє рішення злинявши з Мадрида що він ще знайде свою Марґариту в принципі - можна жити – навіть на гривні бо й саксофон схожий на ринву я кажу що підстриг кущі – й підживив траву що тепер садівник і що з цим живу що завершить книжку паризький цикл що сусід купив новий мотоцикл я кажу що в сусіда нова мадам і що їхати конче автобусом на Майдан він питає як вижити – я знаю й мовчу вірніше не знаю – хоч вчасно за все плачу він усміхається: значить усе окей я не відводжу з екрана своїх очей тримай – каже - руку вірніше лапу -до наступної зустрічі -до наступного скайпу   Борг було по тридцятці в дев’ядесятих він ще при силі – колишній десантник на Привокзальній торчав як валютник і сиґарети на пачці з верблюдом перекупляв у найближчім кіоску щоби відбити позику бабки позичив: круті відстебнули потім лічильник тихенько ввімкнули потім: пацан – це не джинси протерті бабки – синонім ранньої смерті просто замочим о пів на десяту скажем: привіт десанту каже: боєць з перспективами темно тиждень для тебе призначений термін далі: не стукай ментам - їх купили світло висвітлює бронзу текіли ну, і повія якій лиш сімнадцять також у нас на ставці мерс п’ятисотий від’їхав – а бабки не подарують – як видно – собаки ну, от і завдання сержант розвідроти кілька ударів у корпус коротких кілька прийомів - один - цього вчили прапор був вчитель ну, а за тиждень пару тисяч зелених можеш спитатися - тільки не в мене це нереально - братан - я не в темі винен за хату – але можу за тебе сам підписатись як колись дембелями не рахувались з рублями знаєш – братан - я не хочу підстави я їм влаштую прем’єру вистави ну, і за тиждень він їм приурочить день ВДВ - у прийомах волочить знає що смерть це не джинси і тільник вижити б тільки дев’ять крутих замочив - а десятий смертю твоєю буде - десантник він розрядив весь запас магазину мерс торохтітиме доки бензину доки запалення ключ буде в мерсі краще тобі померти   Про Чарльза Буковського Чарльза музика - потім концерти формаліном заллють її фармацевти бас-баритон звільниться від какофоній м’язи яким наростить у повітрі цупкість клапаном що стирчить із кларнета suzuki -діамантом в короні - коли музика була псом - то вона хотіла кусати вона пробігала між станцією Козятин і а-тональністю звуку- тому що це швидко ми йдемо тому що знаходимо двері тому що за нами летять наші померлі -білі як маргаритки - в музиці найяскравіше світиться фосфор якщо засипати нею небесні фоси якщо заповісти органи для формаліну якщо приховати ноти за пазухою сорочки якщо читати вірші – прості чи пророчі - -ковтаючи слину - в трьох частинах в яких домінує звичка в Нью-Йорку по склі тарабанить мжичка шиби й двері становлять стихію концерту але звук в амплітуді своїх синусоїд на Penn Station сформовано поїзд -прямуєм до центру - поміж бас-баритоном і поміж солістом поїзд-дощ пролетить понад поїздом-містом тарабанить повітрям й проламує стіни збирає останніх що були слухачами і симфонія - наче бомжі за харчами - -в Томкінс-парку- постійно - як 16 серпня – й п’яні балухи Чарльза у Нью-Йорку повітря заправлене часом ми змиваємось звуком таксі чи порома навіть поїзд летить – назбирав пасажирів дочитати б сторінку поплямлену жиром -плісняви глаукома - у Чарльза усе розливалося серпнем навіть пляшка зелена була його серцем а дірява печінка пливла як шхуна і Нью-Йорк з яким Чарльз бухарив музикою п’яно вимітаючись з бару все-таки серцем без якого сумно   Матір Божа Криволуцька Стрийна принесла віcтку що в Криволуці об’явилася Матір Божа це та – пояснила мені бабця Анна - яку ми бачили в церкві і якій присвічували щороку віхтями запаленої соломи, щоб вона змогла втекти до Єгипту Матір Божа з Йосипом втікала до Єгипту - а ми в Базарі освітлювали їй шлях щороку вона втікала і щороку ми їй присвічували. Ми загнали до хліва курей і заховали старий поіржавілий ровер з одним колесом - яким Федьо їздив до школи тепер Федьо був у війську - а ровер розібрали на запчастини – лише рама з колесом але все одно шкода сказала бабця – і подивилася на небо виглядаючи дощу дощ їй був не потрібен - бо хата разом із вікнами була обвішана висохлим тютюном який щороку ми здавали до колгоспу. Бабця дістала шалінову хустину з ружами - вдягнула білу сорочку- і взяла полатану сумку з якою ходила до склепу по хліб і помідори - кажучи що води нап’ємося в полі з джерела або біля Червоної керниці - запихаючи у сумку порожню фляшку з-під горілки з надщербленою шийкою та помащений смальцем хліб - на випадок перекусити Стрийну ми наздогнали біля Червоної керниці -вона була в сандалях - квітчастій спідниці - з такою ж сумкою вервечкою та хустинкою -в яку поклала гроші за якийсь час проминули Криволуцький кінець і вийшли на польову дорогу разом із жайворонками маками і підгорілою стернею по якій ще ходили останні бузьки наче фельдшери До Криволуки потрібно були йти три кілометри - бабця зі стрийною увесь говорили згадували Ісуса і молилися - обмінюючись також новинами про тютюн і бараболю - із їхньої розмови я дізнався що скоро буде війна - а наш Федьо у війську – і що риба в ставі спливала черевом догори - а на курей впала якась пошесть - і що людина є смертна і все це за наші гріхи побачити Матір Божу у Криволуці мені заважало кілька десятків жінок які співали побожні пісні біля місця з іконою і польовими квітами ми простояли так з годину - я почав вередувати що хочу додому - а бабця згадала про тютюн який ще потрібно буде занести до стодоли - а вже починало сутеніти і жайвори польові наковтавшись серпневої прохолоди замовкали накінець стрийна сказала що Страшного суду не минути і бабця з нею погодилася а я тримався за бабцину руку боячись за наш тютюн кури і одноколісний ровер за який Федьо буде сваритися - коли повернеться з війська бо те нещасне колесо я виміняв на пачку сигарет   Псалом перший Господи – знаю що час Твій у Тебе краду брами усі зачинено – яку ж Ти відкрив? як пережити ніч в Гетсиманськім саду? шелест тривожить горлицю молоду яку Ти тримаєш ніжно за двійко її крил час який Ти призначив даруєш в борг навіть оце каміння – слова і дірявий стих і якщо Ти повсюди – і якщо із сімох днів – створив ці пагорби і любов яку так важко містом Твоїм нести то чому сповзає з каміння Твого тінь? і чому міняйли знову ввійшли у храм? і чому мій ангел змінив свій дім? і трава поруділа а Ти кажеш: ходім я покажу тобі камінь що схожий на лик Петра знаю що навіть пилу із твоїх шнурівок не можу торкатися – наче синього пір’я горлиць- не можу знати русел підземних річок часу який торкнеться мене мов смичок зимою що надійде колись у ці гори і якщо дозволяєш написати оцей псалом і питати про те що за печатями і ключами я хотів би бути сторожовим псом при рудій траві що стирчить за селом перед заходом сонця за Твоїми плечами або навіть Твоїм цвіркуном де печуть хліб жити в пекарні поблизу Єрусалима халою що в Суботу лежить на столі порядковим числівником в малому числі рядком у вірші що знайшов свою риму   Псалом другий Господи – якщо кожна рослина Твоя флейта і навіть будяк і його джміль і слина шовкопряда якою склеєне повітря слів – крихка його крейда – і навіть прихована тінню міль як цей космос пливе Твоїми шляхами? як же їм розминутися – як їм йти? ми не чуємо музики під ногами камінь дихає дванадцятьма серцями пагорбом – й містом Твоїм золотим і якщо можна було б звільнити флейту від голосу – будяк від джмеля яке молоко у повітря долити як тісто в пекарні пухке замісити щоби проковтнула камінь земля з початку який задуманий мислею відправною точкою комет і зірок навіть якщо би прикинутись мишею навіть якщо ці пагорби ми залишимо з порохом на сандалях удвох і тому що кожній рослині ти господин і в кожному звукові флейти Твій дух пахне цикорій в пекарні як дим в запечених яблуках золотих в хлібові що в молитві в першім рядку і тому то ніхто не вступить у Твій задум -прозора драбина і хиткі поверхи- горлиці над оливками Гетсиманського саду і вогняні кошики зорепаду на відстані витягнутої руки