1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Про латиносів та жовтий м'ячик
Андрій Зланіч Слава Богу, єсть Крстаіч.
Про Густаво Куертена Густаво сидить на лавці, тримається за коліно зараз-зараз, одну хвилинку і стюарди відступають в його голові боса нова останні чотири години одна й та сама пісня, одна й та сама пісня дівчина з Іпанеми? щось із Аструд Жілберто? Густаво не може згадати, в його голові повно сонця мелодія ж б’ється, мов риба, у пам’яті, що зміліла аж видно скелети крабів на пляжах Копакабани аж видно хлопчачі зграйки: Сан-Паоло, Сантос, Крузейро тільки її не знайти там, лише її там не має він дивиться трохи навкіс: суперник махає рукою, малює автографи дітям, карлючку на об’єктиві в цей час місцевий чиновник звертається до Густаво мсьє Куертен, від французів та, звісно, мене особисто прийміть цей шматочок ґрунту, авжеж, з цього самого корту ми щиро цінуємо внесок, який ви зробили у теніс, і ваші найкращі роки припали безпосередньо… риба стрибає в цю ріку й Густаво пригадує пісню отак і минуло літо отак і минуло літо отак і минуло літо *** Про Гільєрмо Каньяса ви бачили це, він поспіль програв три тайбрейка! він злив три тайбрейка одним за одним, отой хлопець! так-так, той латинос просрав всі можливі тайбреки! дивись: оце перший, це другий, ще й третій тобі на погони! Гільєрмо проходить повз них, натягнувши на очі кашкета, й одразу вступає в гімно ¡joder con tu perro! ¡carajo! ¡carajo! ¡carajo! ¡carajo! аж тут йому кидає в ноги петарду міська божевільна, кудлата кавказька вівчарка вгризається в ліву гомілку, складає адмінпротокол випадковий дільничний, й негарно сміються, зібравшись навколо, араби Гільєрмо ридає ¡oh, madre mía! Гільєрмо благає ¡trágame, tierra! і Бог розуміє, що час особисто втручатись і Бог припиняє невтішні гільєрмові муки з трамваю виходить, так ніби апостол, Андрєй Макарєвіч співає бывают дни, когда опустишь руки *** Про Давида Налбандяна зелена й блискуча, мов риб’яча луска, трава обвиває Давидові ноги він дихає важко, він не спроможний зрушити з місця зрушити з місця і люди навколо якісь вже непевні, так наче не люди, а ніби перевертні скажімо, лемури з хвостами-плітями не зрушити з місця не зрушити з місця і він закривається, руками вимахує, малює формулу Чорного Тенісу такий переляканий і жалюгідний, такий спітніло-схожий на Елвіса (гладкого) лемури сміються собі, скрегочуть, аж стає ніби соромно дамам з віп-ложи дивитись й вони відкривають свої ноутбуки відволіктись на комерційних лесбійських форумах ось очі блищать, ось ніби вже самовдоволені і, певна річ, не помічають, як під бандерлогами звивається те, що було колись Д. Налбандян *** Про жовтий м’ячик На Вімблдоні третій день дощі, й старі гравці, мов в пошуках Грааля, витрушують із роздрукованих таблиць принаймні натяк, чи хтось виїбе Надаля. На Вімблдоні третій день дощі, й гравці, сумуючи, ковтають світле пиво, поміж пляшками швендяють чорти і вихваляються, що спричинили зливу. На Вімблдоні третій день дощі, й поволі здають нерви в найстійкіших: хтось повертається додому, мов з війни, хтось голить бороду, хтось пише довгі вірші. На Вімблдоні третій день дощі, й напівпорожню пляшку буцнув Червень, і пиво капає, мов залишки душі, і скло смарагдове, мов трупна зелень. На Вімблдоні третій день дощі, і, остаточно відокремившись від тари, злетіло пиво, але злі бомжі здадуть пляшки, й триватиме сансара.