Ірина Карівець За фахом психолог і англійський філолог. Займаюся перекладами англомовної поезії, філософської і психологічної літератури.
Balthus, The Street (1933)
Museum of Modern Art, New York City.
Бальтюс «Вулиця» (1933)
Стівен Добінз
Вулиця
Посеред дороги – тесля, що несе на плечі золотисту дошку,
майже так само, як зносить тягар свого життя. Єдиною
слабкістю цього вбраного у біле чоловіка є спокуса.
Зараз він зводить іще одну стіну, аби захистити себе.
Маленька дівчинка наздоганяє свій неслухняний червоний
м’ячик і б’є по ньому блакитною ракеткою знов і знову. Вона
мусить навчити його правилам, яких повинні дотримуватись м’ячі.
Але його хитрий погляд і підморгування лише дратують її.
Східна пара прагне завжди танцювати, як зараз:
кружляючи людною вулицею; він підтримує її за талію,
вона ковзає, зігнувши одне коліно, а із каменів бруківки
піднімається музика – іноді Равель , іноді Бізе .
Послушниця, що віддаляється, – співає сама до себе.
Вона побачила спасителя світу, сплячого у колисці,
що звисає із дерева. Пісня цієї дівчини творить сонячне
світло і легкий вітерець, який гойдає колиску.
Пекаря осяяла напівдумка. І тепер він стоїть як стовп, чекаючи
ще однієї. Він бачить біле борошно, що сиплеться, наче сніг,
вкриваючи людей, які спершу намагаються іти, потім – повзти,
а потім перетворюються на заокруглені форми, суцільні буханці хліба.
Хлопчик, якого безжальна матір несе геть, – дуже старий і вже
багато років знімається у німих фільмах. Він намагається пояснити, що
його випадково взяли в автобусі замість дитини, але не знаходить слів,
і його знову несуть додому, де на нього чекає жахлива купіль.
Професійний містик спочатку викликає в уяві великий зал,
потім переноситься на сцену і пояснює, пояснює:
куди сонце зникає уночі, куди мухи зникають зимою.
Його тихо слухають уважні зграйки котів і собак.
Не відаючи одне про одного, ці дев’ять людей обертаються
довкола інших на вузькій міській вулиці. Кожен настільки
пильно зосереджується на кількох кроках перед собою,
що ніхто не помічає своїх ближніх, які описують зовсім інші,
хоча й точнісінько такі ж самі кола: ідентичні життя,
які самотньо починаються, самотньо тривають, самотньо закінчуються.
Вони настільки віддалені, наче точки світла у нічному небі,
наче зорі, і між ними – увесь цей безмежний чорний простір.
---------------------------------------------------------- Екфрастична поезія (давньо-грецьке ἔκφρασις від ἐκφράζω — висловлюю, виражаю) звертається до опису творів інших видів мистецтва (живопису, архітектури, скульптури, фотографії тощо).
Бальтюс (Balthus, справжнє ім’я Balthasar Kłossowski de Rola; 1908-2001) – французький художник польського походження; звертався до усіх традиційних жанрів європейського живопису (пейзаж, натюрморт, портрет, жанрові сцени).
Стівен Добінз (1941 р.н.) – американський поет і письменник.
-----------------------------------------------------------
Stephen Dobyns
The Street
Across the street, the carpenter carries a golden
board across one shoulder, much as he bears the burdens
of his life. Dressed in white, his only weakness is
temptation. Now he builds another wall to screen him.
The little girl pursues her bad red ball, hits it once
with her blue racket, hits it once again. She must
teach it the rules balls must follow and it turns her
quite wild to see how it leers at her, then winks.
The oriental couple wants always to dance like this:
swirling across a crowded street, while he grips
her waist and che slides to one knee and music rises
from cobblestones--some days Ravel, some days Bizet.
The departing postulant is singing to herself. She
has seen the world's salvation asleep in a cradle,
hanging in a tree. The girl's song makes
the sunlight, makes the breeze that rocks the cradle.
The baker's had half a thought. Now he stands like a pillar
awaiting another. He sees white flour falling like snow,
covering people who first try to walk, then crawl,
then become rounded shapes: so many loaves of bread.
The baby carried off by his heartless mother is very old and
for years has starred in silent films. He tries to explain
he was accidentally exchanged for a baby on a bus, but he can
find no words as once more he is borne home to his awful bath.
First the visionary workman conjures a great hall, then
he puts himself on the stage, explaining, explaining:
where the sun goes at night, where flies go in winter, while
attentive crowds of dogs and cats listen in quiet heaps.
Unaware of one another, these nine people circle around
each other on a narrow city street. Each concentrates
so intently on the few steps before him, that not one
can see his neighbor turning in exactly different,
yet exactly similar circles around them: identical lives
begun alone, spent alone, ending alone--as separate
as points of light in a night sky, as separate as stars
and all that immense black space between them.
--------------------------------------------------- Моріс Равель (Maurice Ravel, 1875–1937) — французький композитор.
Жорж Бізе (Georges Bizet) (1838–1875), французький композитор
----------------------------------------------------
Fall of Icarus
Pieter Brueghel the Elder (c. 1558)
Пітер Брейгель-старший «Падіння Ікара» (1558)
---------------------------------------------------
Пітер Брейгель-старший (нідерл. Pieter Bruegel de Oude, бл.1525 – 1569) – фламандський живописець
і графік.
Вістен Г’ю Оден
Музей образотворчих мистецтв (1938)
Щодо страждання Старі Майстри ніколи
не помилялися: як добре вони розуміли
його місце у світі людей; розуміли, що воно
приходить у той час, коли інші їдять, відчиняють
вікно чи просто неквапливо прогулюються;
що коли старші благоговійно, нетерпляче чекають
чудесного народження, неодмінно є і діти,
які не особливо прагнуть цієї події, катаючись
на ковзанах на ставку, край лісу.
Вони ніколи не забували,
що навіть страшну муку треба витримати до кінця.
Як би там не було, десь у кутку полотна – темне місце,
де собаки провадять своє собаче життя,
а на задньому плані – зроблений із дерева кінь
роздирає свою невинну жертву.
В «Ікарі» Брейгеля, приміром: що все цілком
спокійно відвертається від нещастя; можливо,
плугатар і чув сплеск, одинокий крик,
але для нього це падіння не було чимось важливим;
сонце світило, як звичайно, на білі ноги, що зникали
у зеленавій воді; а дорогий, вишуканий корабель, який,
певно, бачив цю дивовижу – хлопця, що упав з неба,
повинен був кудись дістатися і тихо плив далі.
"Musée des Beaux Arts"
W. H. Auden (1938)
About suffering they were never wrong,
The Old Masters: how well they understood
Its human position; how it takes place
While someone else is eating or opening a window or just walking dully along;
How, when the aged are reverently, passionately waiting
For the miraculous birth, there always must be
Children who did not specially want it to happen, skating
On a pond at the edge of the wood:
They never forgot
That even the dreadful martyrdom must run its course
Anyhow in a corner, some untidy spot
Where the dogs go on with their doggy life and the torturer's horse
Scratches its innocent behind on a tree.
In Brueghel's Icarus, for instance: how everything turns away
Quite leisurely from the disaster; the plowman may
Have heard the splash, the forsaken cry,
But for him it was not an important failure; the sun shone
As it had to on the white legs disappearing into the green
Water; and the expensive delicate ship that must have seen
Something amazing, a boy falling out of the sky,
Had somewhere to get to and sailed calmly on.
--------------------------------------------------- Вістен Гю Оден (1907-1973) – англо-американський поет.
Дерев’яний кінь – знаряддя тортур.
--------------------------------------------------
Вільямс Карлос Вільямс
Пейзаж із падінням Ікаруса (1962)
Згідно із Брейгелем
коли впав Ікар
була весна
землероб орав
своє поле
найвеличніша краса
року
пробудилася
і бриніла
захоплена
собою
край моря
пріючи на сонці
що байдуже
розтопило
воскові крила
із берега
зовсім нечутно
було сплеск
це потопав
Ікар
"Landscape with the Fall of Icarus"
William Carlos Williams (1962)
According to Brueghel
when Icarus fell
it was spring
a farmer was ploughing
his field
the whole pageantry
of the year was
awake tingling
near
the edge of the sea
concerned
with itself
sweating in the sun
that melted
the wings' wax
unsignificantly
off the coast
there was
a splash quite unnoticed
this was
Icarus drowning
---------------------------------------------- Вільям Карлос Вільямс (1883-1963) – американський поет, близький до модернізму та імажизму.
-----------------------------------------------
American Gothic
Grant Wood (1930)
Ґрант Вуд «Американська готика» (1930)
Джон Стоун
Американська готика (1998)
За межами рамки
повинні бути курчата,
корови, пес і сіно
і коптильня,
де м'ясо у горіхах пекана
маринується як і вони
Тут завжди
верхні краї готичного вікна
наслідуватимуть верхівку даху
а зубці вил повторюватимуть
символ на його
комбінезоні
а на передньому плані у центрі
будуть витягнуті обличчя
стиснуті уста
над закляклими спинами
цієї пари
затриманої в ім’я мистецтва
Ці двоє
дотепер
коли сонце уже високо
уже мали би займатися
у часовому вимірі смертних
своїми справами
Натомість вони забарилися тут
на терплячому полотні
зітканому із їхніх життів
він мовчазно запитує художника
скільки іще
і переживає за врожай
вона не менше переймається врожаєм
але тепер усе більше тим
чи не забула вона
вимкнути газ на плиті
--------------------------------------------- Ґрант Вуд (1891-1942) – американський художник, найвідомішою його роботою є «Американська готика», яка стала однією з найславетніших картин США.
Джон Стоун (1936-2008) – американський поет
Пекан - дерево, розповсюджене на південному-сході США; його плоди (горіхи) використовуються в кулінарії.
----------------------------------------------
"American Gothic"
John Stone (1998)
Just outside the frame
there has to be a dog
chickens, cows and hay
and a smokehouse
where a ham in hickory
is also being preserved
Here for all time
the borders of the Gothic window
anticipate the ribs
of the house
the tines of the pitchfork
repeat the triumph
of his overalls
and front and center
the long faces, the sober lips
above the upright spines
of this couple
arrested in the name of art
These two
by now
the sun this high
ought to be
in mortal time
about their businesses
Instead they linger here
within the patient fabric
of the lives they wove
he asking the artist silently
how much longer
and worrying about the crops
she no less concerned about the crops
but more to the point just now
whether she remembered
to turn off the stove.
above the upright spines
of this couple
arrested in the name of art
These two
by now
the sun this high
ought to be
in mortal time
about their businesses
Instead they linger here
within the patient fabric
of the lives they wove
he asking the artist silently
how much longer
and worrying about the crops
she no less concerned about the crops
but more to the point just now
whether she remembered
to turn off the stove.
Кажуть, що художнику знадобився не один
рік, аби виробити власне бачення світу.
Русалки, якщо вони дійсно ними є
під своїми довгими спідницями,
сидять одна навпроти одної,
вздовж вулиці, більше схожої на алею,
перед своїми сірими, зведеними в ряд будинками.
Усі вони виглядають однаково,
наче світловолосий орден черниць, чи повії
із невинними, ідентичними обличчями.
Які вони спокійні із своїми порожніми очима
і складеними на колінах руками,
що не видають жодних почуттів.
Це 1942; це Європа,
і ніщо не збігається. Єдиною знайомою постаттю
є чоловік у чорному, що прямує до моря.
Він – маленький і віддаляється від нас.
"Paul Delvaux: The Village of the Mermaids"
Lisel Mueller (1988)
Who is that man in black, walking
away from us into the distance?
The painter, they say, took a long time
finding his vision of the world.
The mermaids, if that is what they are
under their full-length skirts,
sit facing each other
all down the street, more of an alley,
in front of their gray row houses.
They all look the same, like a fair-haired
order of nuns, or like prostitutes
with chaste, identical faces.
How calm they are, with their vacant eyes,
their hands in laps that betray nothing.
Only one has scales on her dusky dress.
It is 1942; it is Europe,
and nothing fits. The one familiar figure
is the man in black approaching the sea,
and he is small and walking away from us.
---------------------------------------------------------- Лізель Мюллер (1924 р. н.) – американська поетеса, 1997р. відзначена Пулітцерівською премією.
