1

2

3

4

5

6

7

Сівба. 2014
Галина Мирослава Народилась у Червонограді Львівської області, де й закінчила школу. Випускниця Московського державного університету ім. Ломоносова, механіко-математичний факультет. Авторка двох книг поезій: "Світів невичерпних краса", "Не можеш не йти". Вірші зі збірки "Не можеш не йти" роміщені на сайті www.poetyka.uazone.net. Друкувалася у таких періодичних виданнях: "Дзвін", "Літературний Львів", "Провесень", "Літературна Пустомитівщина", "Світ дитини", "Соняшник" та у книзі "Посвята" до 190-річчя Т. Г. Шевченка.
а на полі сівба тільки сіють тут кров'ю не зерном наркотою заливши тіла як і вулики вух дике поле дрижить руки склавши на грудях не вмерти б скрізь удари гарматні воно ж зобов'язане жить пшеницями птахами ущебіт і оркестрами коників а бій іде навкрізь кожного невідь над глумом резонує із вічністю що і живе й неживе воз'єдинює струмом а на полі сівба Межі межами межами межать часи щораз впихають в корсети і капці отвір лишається надто тісний раціо зсушує раціо рацій звуки сопілкою виймеш з грудей власному видиху визначиш долю скільки вдивлялось в минуле очей скільки вслухалось і плакало з болю видуєш місто як кожне із міст згодом нависне воно над тобою так як висить нависаючий міст над супокоєм вод і кіл звичаїв внесить ковтнеш тиху буденність щоб стати собою і знебуденнити простір до меж вже невідчутних тобою Підйом бачити поруч задиханих гір многоту і розсування туманів здійматись угору кладка за кладкою класти свою висоту і не упасти в запаморках втоми і волі що віднімається те додається але грім над усім навідчуж навідкат до безжалю краєм дороги якої і слух не сягне око знебачить продовжуєш серцем йти далі Де починається море Де починається море? - У вітру питаєш. "У порожній вибоїні", - Чуєш. І у неба випитуєш, де починається. - Де я закінчуюсь, - каже. - Може ти, тишо, знаєш? - Біля берега, - мовить. Пливучого випитую. - Де берегів не видно і допомоги нема, - одказує. А серце скаче, Про себе нагадує Рухом ударника всередині дзвону, Що, правобіч почавши, З глибин на мілководдя йде Тишу Шити Потік часу і дниться час і дні і дниці йдуть по коридору двері за дверима розчахуються соляні стовпи ростуть позаду кількість незлічима наокрізь звуки віку і віків розчути суть потрібна мить затишшя між кроками вогні і попелища навколіють по коліях несуть спиняти й вести за собою - путь потоку до... по... ки дні і дниці йдуть Умовність І коли Глибоким дзвоном ударить у серці Біль Аби затримати подих І ніздрі з обох боків Потягнуть потоки повітря У намет носа Розбитий на поверхні обличчя Просто перед живими іконами очей Однаково відкритих вбирати світ Ти Який втомився втрачати те Чого найбільше тримався Вивільнишся Добачивши Що мінуси лівого нижнього вчорашнього Лише умовність системи координат Як і плюси їхніх продовжень Тимчасово названі правильними Бачити птаха птаха вбачаючи у формах світу вчишся вмовкати і вичути свист ти також пташка в яку час від часу цілиться доля щоб ринула вниз або згоріла у леті як зірка крила плечей спопеливши в собі птах потребує вертатись на землю після польоту торкатись її Альтернатива у лементі який потоком несе і кидає невичекана стихія лишається мить на вибір різка як лезо між порожнім човном втечі і оснащеним кораблем пошуку звільненням і позбавленням волі страхом який передує спокою і спокоєм перед страхом внадріз словами що розривають останню сорочку на тілі і тишею гамівної пам'яті на душу мало відплисти і догребти до іншого берега сили треба власний корабель збудувати Оберіг Обереш ти свій ріг Свій ріжок З-поміж тисяч привабних Утім інших Щоб грати Щоб повнити й повнитись Щоб Паленіючи й тихо Котити Клубок Аріадни Виграючи по нотах Відчутих А більше без нот Одним духом зі світом І врозбіж займисто І врозтин І від ні починати І на так відкривати вікно Щоб поставу поставити Вільно і певно Як кросна На які натягається Світу твого полотно Обереш ти свій ріг Може гострий а може й невидний З шкіри з кості Мо' літер чи фарб Обереш оберіг Обережно Свій берег Млосно Що твій хрест на спині Коли маєш цей скарб Обереш ти свій ріг... На круги своя Бачиш Як стрімко та як граціозно Весна (Юна настільки Що усе навколо розплющує очі) Хапається за пензлик І на подертих шматках Полотен історії (Закріплених на рамах нервів) Зґрунтувавши їх достоту Снами та мріями Починає Буквально каліграфічно Виписувати поетичний текст Потужно розвиваючись від класики до імпровізацій Завжди у межах Дозволених форм часопростору Бачиш Як кожне КРУ Яке б не було покручене Намагається розірвати на собі мертву шкаралущу І сточене поточинами Що зливаються в одну ріку Накладає фарбу на фарбу Аби осінь долі Струшуючи пласти штукатурки Навіть на кону Не могла дістатись Болем до серця Захищеного Іконою чистоти Першовияву Першовидиху Першотьохкання На ораниці життя Розширення Відсніжило Забулось Пройшло Дні розширились до Огортання Теплотою вітань І зітхання Щебетнуло Звесніло Пішло Просто в ріст Широчінь У безмежність Заворожено Щедро Крізь ніч Крізь м'яку хлюпотливу бентежність Коли серце до серця наввіч Обійнявши мовчанням іскристо Шлейфом шелесту Гра речиталь Натискаючи клавіші листу Цвіт туманом своїм Як вуаль І душа що забула про тіло Вивільняється і Ти течеш Як струмок Як повітря Окрило У любові Не знає що меж Одна лінія між двома точками проходить лише одна лінія якщо проходить як між серцями тільки кількість вольт різна