ВИТИНАНКА - ЦЕ СПРОБА ЛЮДИНИ ОЗДОБИТИ МЕРЕЖАНИМИ ВІЗЕРУНКАМИ ДОВКІЛЛЯ - ОСОБЛИВО ТОДІ, КОЛИ ЙОГО БАРВИ РАПТОМ СКУПІШАЮТЬ, А ЩОДЕННА РУТИНА Й ГОНИТВА ЗА ХЛІБОМ ЗАЛИШАЮТЬ ПО СОБІ ЛИШЕ БРУДНІ ПАТЬОКИ НА ВІКНАХ НАШОЇ ДУШІ... ТАКІ СПРОБИ ЗАЗВИЧАЙ МАЮТЬ МІСЦЕ ЩЕ У ДИТИНСТВІ. ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНІ ЛИШЕ КІЛЬКА АРКУШІВ ПАПЕРУ, ЗРУЧНІ НОЖИЦІ Й ГОСТРЕ ПРАГНЕННЯ ПРЕКРАСНОГО...
І ТОДІ У ВАШИХ РУКАХ РАПТОМ НАРОДЖУЄТЬСЯ ФЕЄРИЧНИЙ СВІТ: ЗЛІТАЄ У НЕБО ДИВОВИЖНИЙ ПТАХ, ХИЖО ВИГИНАЄТЬСЯ ХИМЕРНИЙ ЗВІР, ВИРИНАЄ З ДНА МОРЯ ФАНТАСТИЧНА РИБИНА, ПРОРОСТАЄ З ВАШОЇ УЯВИ ДЕРЕВО З НЕБАЧЕНИМИ ДОСІ КВІТАМИ І ПЛОДАМИ...
ВИТИНАНКИ ВІДДАВНА ПРИКРАШАЛИ СТІНИ Й ВІКНА УКРАЇНСЬКИХ ХАТ, ВБОГИХ І БАГАТИХ ОСЕЛЬ У КИТАЇ, БОЛГАРІЇ ЧИ ПЕРСІЇ...
ДО ПОЛЬЩІ ВИТИНАНКИ ПРИМАНДРУВАЛИ З ПЕРШИМИ ГЕБРЕЯМИ-ВИГНАНЦЯМИ З ІБЕРІЙСЬКОГО ПІВОСТРОВА - СУМНООКІ ПРИБУЛЬЦІ ТРАДИЦІЙНО ПРИКРАШАЛИ НИМИ ВІКНА СВОЇХ ДОМІВОК НА СВЯТО ШАВУОТ. МЕТКЕ МІСЦЕВЕ ЖІНОЦТВО ШВИДКО ПЕРЕЙНЯЛО АЖУРНУ ТЕХНІКУ, ЩО ЗВЕСЕЛЯЛА ДУШУ Й РАДУВАЛА ОКО. ТРАДИЦІЙНІ БАБСЬКІ ПОСИДЕНЬКИ ДОВГИМИ ЗИМОВИМИ ВЕЧОРАМИ НАПОВНИЛИСЯ ВІДТОДІ ДОДАТКОВИМ, ЗОВСІМ НЕПЕРЕСІЧНИМ ЗМІСТОМ - КОЛЬОРОВОЮ ТВОРЧІСТЮ...
КАМЕРТОНОМ ЦЬОГО ВИПУСКУ СТАЛИ ПРЕКРАСНІ РОБОТИ ХУДОЖНИЦІ ЛІЛІЇ ТЄПТЯЄВОЇ. ЇЇ ТВОРЧИЙ ДОРОБОК - ЦЕ ВИСОКОМАЙСТЕРНА ОРНАМЕНТИКА Й КОЛОРИСТИКА, ІДЕАЛЬНЕ ВІДЧУТТЯ РИТМУ Й ПЕРФЕКЦІЙНА ТЕХНІЧНА ВПРАВНІСТЬ. І ВСЕ ЦЕ ПОМНОЖЕНЕ НА ЧУДОВУ УЯВУ МАЙСТРИНІ, ЯКА ЗБЕРЕГЛА У СОБІ МАЛЕНЬКУ ДІВЧИНКУ З ШИРОКО РОЗКРИТИМИ ВІД ЗДИВУВАННЯ ОЧИМА...
ЗИЧИМО ВАМ, АБИ Й ВАШІ ОЧІ ДИВИЛИСЬ НА ЦЕЙ СКЛАДНИЙ І ПОДЕКУДИ ШАЛЕНИЙ СВІТ КРІЗЬ УЯВНУ МЕРЕЖАНУ ВИТИНАНКУ, А ДУШІ ВЩЕРТЬ НАПОВНЮВАЛИСЬ ЇЇ СВІТЛОМ, РАДІСТЮ І ЩЕДРИМИ БАРВАМИ.
"Історичний портал" порадує читачів прозою Тетяни Белімової та Ольги Теодор:
...В ту весну, як ся вродив мій Стишік, ми вже не були такі голодні, бо я насадила червоних бураків і вони мені красно зародили. Хотіла*м посадити бульбу, поіхали ми з няньом до Комарна, купили метер бульби, а вона через ніч в кухни мені змерзла і стала, як горіхи. Боже, як я плакала за тою бульбою, я за неї заплатила 200 рублів на старі гроші. Можете знати, яка то була хата, а ми в ній прожили понад сорок років, я її все лем латала і латала.
Запам'ятався мені оден випадок, як єдного разу, як я ще ходила в тяжи, вертали' зме з поля, і мама пішли попросити для мене хліба, казали що невістка в тяжи і сильно голодна. То господиня спустила на нас пса, повіла, що ми цигане, не хтіли’зме в Польщі робити, а приїхали тут жебрати. Я думала, що мені серце трісне від жалю за мамою. Ми так тяжко робили в Польщі від ночі до свиту, нас насильно вивезли, а тепер ще називають циганами і жебраками...
О. Теодор
Розділ "Силуети" присвячений творчості Лілії Тєптяєвої. Тут ви також можете побачити ілюстрації Аліни Потемської до дитячої повісті Тетяни Мельник. А "Під Штандарами" ви знайдете прозу Ірини Дементьєвої, Марії Яцюк, Галини Михайловської, Наталки Доляк та поезію Інги, Кейван, Ніки Новікової і Романа Лаврентія.
...Але назавтра, налаштувавшись умовляти та присоромлювати, син знайшов Ольгу Петрівну дивно спокійною… наче відстороненою. Не сперечаючись, вона погоджувалася з усім. Так, напевне, їй напекло голову на дачі. Так, Жанна мала рацію, коли ще давно казала, що їм із батьком слід позбутися цього тягаря… а тепер і поготів. Добре, вона сходить до лікаря… тільки згодом, коли спаде спека. А тепер їй просто треба відпочити. Відпочити.
Ігор всівся за кермо новенької «Тойоти», почуваючись збентеженим. Начебто все вдалося як найкраще - привів до тями стару. Але щось йому муляло… щось було не так. І вже вивертаючи на проспект, збагнув - сьогодні мама не намагалася нав’язати йому торби з гостинцями...
Г. Михайловська Я бачила заплаву у причасті:
вино – линова кров і сірий хліб,
дрібна і метушлива паства риб…
ломаччя посміхалося гілчасто,
гули важкі джмелі медовосито,
вгасало сонце, бронзою налите,
мій лин співав, та пісня не лилася;
і мокрими очима до долоні
моєї він тулився.
квола, ласа
півсутінь виповзала з оболоні,
і лин тоді тремтів і шепотів
про води життєдайні та святі.
та вір мені, я бачила – він їв
гірку рокиту, тлустих вудіїв,
човна, що потопельника несе.
до чого піднесеш – ковтав усе!
але і тим надихатись не міг
в густій новонародженій пітьмі...
Н. Новікова
"Пентакль" наповнюють твори Сергія Татчина, Богдана Мельничука, Олексія Ганзенка, Наталки Доляк, В'ячеслава Гука, Йосипа Процюка й Зоряни Лісевич. Тут читачі знайдуть кіносценарій Андрія Зланіча, за яким режисер Лариса Артюгіна зняла чудову комедію "ЖОВТА КВІТКА ДЛЯ МЕСЬЄ БУРІЙОНА".
я вийду з осені в пожовкле місто N,
що кутає у сніг родимі вади.
воно змінило тисячу імен.
та не дає йому спокою ген
безрідності. це місто – безпорадне.
втікають вени перелякано з-під ніг
і тоншають під шкірою до нитки.
я намагаюсь вижити між них,
боюся дихати, бо кожен видих-вдих,
здається, наче був не раз у вжитку...
З. Лісевич
день стояв як Отченаш
високий і урочистий
струшуючи з жайвіркових крилець
дзвінку сонячну луску
а ми вже вкотре відчули
що музика починається там
де висвітлюється гармонія
рівноваги і невагомості
моєї руки на твоєму передпліччі...
Й. Струцюк
...– Приїду, допоможу, – почув Михайло свій голос. – Хіба я колись не допомагав?
– Що ти допоможеш, сину? Тобі самому поміч потрібна. Он ґудзик на сорочці відірваний, на куртці шов розійшовся. Думаєш, я не бачу? Але голки в руках уже не втримаю, пальці не гнуться. Ще мішки сяк-так зашию, бо ж до них голка велика, циганська, а коли мені треба щось дрібне підлатати, то Оленку, сусідську дівчинку, прошу. Була б невістка – чого б я перед сусідами голову схиляла. Одружись, а там, дасть Бог, ще й онуків дочекаюся. Татові не судилося, може, мені поталанить. Послухай мене, сину, тобі ж уже сорок скоро, у твоїх ровесників діти школу закінчують. Добру жінку і в нашому селі взяти можна. Онде – Ореста, котра в будівельній працює. Слова поганого ніхто не скаже. І з лиця непогана, й до роботи беручка, і хата нова. Та й у нашій ще вікувати можна. Тато, земля йому пухом, добру кам’яницю вимурував. Хто міг сподіватися, що мені самій доживати у ній доведеться? Чуєш мене, сину?...
Б.Мельничук Зростається кістка – і мерхне у небі зоря,
синім лезом ручай застрягає у спаленій глині,
і стоншує вітер пісок, де все починає з нуля
напружена цівка, що кориться рівно годині.
Так губи сіріють од ранку, як попіл століть,
бо там ще є кров, яка зможе й на шиї напнути
артерії – жили, – там холод осінній стоїть
на схилах, як дощ, як овечі гурти каламутні...
В. Гук
У розділі "АКТ" ви прочитаєте вельми цікавий нарис Ірини Дементьєвої про Мауриція Готліба, незвичну наукову розвідку Марини Павленко про Івана Драча та матеріали від Тетяни Мельник, Тетяни Дігай, Ольги Смольницької і Володимира Вакуленка-К.
Галицьке містечко Дрогобич із давніх-давен було відоме специфічною дільницею під назвою Лан – одним із найзначніших місць компактного мешкання євреїв. Представники традиційних ремесел цього народу – лихварі, щіткарі, онучкарі, кравці, либаки, продавці всіляких побутових дрібничок – ходили і їздили вимощеними вуличками. Мандрівні ремісники (так звані коробейники), описані в нашій літературній класиці, наспівували своїх пісень. Може, й донині у відлунні бруківки зберігся мотив: ‛Finsterer Bałygułeh‛...
У середині 19-го століття Дрогобич став потужним бізнесовим центром Галичини. У великих кам’яницях, у центрі міста, замешкали тодішні олігархи – нафтові магнати, які теж переважно були євреями. Від того благословенного моменту, коли Ян Зех зі своїм асистентом Ігнацієм Лукасевичем відкрив вигідний спосіб дистиляції нафти та винайшов гасову лампу, місто почало рости як на дріжджах і скоро налічувало вже близько десяти тисяч мешканців...
І. Дементьєва
...Злободенні соціальні теми далеко не новітні у практиці світової літератури для дітей та юнацтва. Розлучення батьків, усиновлення, алкоголізм, наркотики – це навіть неповний перелік проблем, що їх не бояться піднімати сучасні автори на Заході, причому вони говорять про це з дитиною зрозумілою їй мовою. Адже кожна країна, навіть добре розвинена, має свої власні «неблагополучні» зони, і діти не живуть поза ними. І тим ціннішим та переконливішим є слово автора, підкріплене безпосереднім досвідом спілкування з дитиною. В інтерв’ю для редакції БіБіСі Марина Павленко зауважила, що книга «написана на життєвих враженнях, реальних, з власного мого вчительського досвіду». Принагідно хочеться згадати сучасну німецьку письменницю Ірму Краус та її роман для підлітків «Жорстока донька», що став переможцем численних літературних конкурсів (Irma Krauß «Rabentochter»). У книзі висвітлюється складна доля підлітка-Коріни. Психологічна травма, спричинена відмовою рідної матері від неї, не дозволяє дівчинці бути щасливою у прийомній сім’ї, яка щиро любить Коріну та піклується про неї. Роман був написаний на підставі педагогічного досвіду Ірми Краус (письменниця тривалий час працювала вчителем), у досить зрілому віці, тому ця її книга не лише злободенна, а й мудра...
Т. Мельник
Розділ "Переклади" порадує читача трансляторським доробком Оксани Куценко, Оксани Шалак, Галини Михайловської, Оксани Самари, Ольги Смольницької, Любові Лібуркіної й автора, що ховається за творчим псевдонімом Сонце Місяць...
Жінко, руки цілющі поклади мені на чоло
Твої руки, ніжніші за хутро
Там, угорі, пальми вигойдують і шелестять у високому вітрі ноктюрн
Тихо. Тихіше за пісню матері-годувальниці.
Ця відміряна тиша вколисує нас.
Слухаймо її спів, нашої чорної крові пульсації, слухаймо
Африки серцебиття глибоке в тумані забутих селищ...
Леопольд Сенґор (переклад Оксани Куценко)
Сад мовчить –
біла цвіть,
присмеркова тиша...
Тільки чуть,
як гудуть,
як шепочуть вишні...
Де ж це ви,
солов’ї?..
У гіллі над ґанком
хай бринить,
цвірінчить
ваша колисанка...
Йозеф Чехович (переклад Галини Михайловської)
"Просторове" подарує вам поезію Катерини Калитко, Галини Мирослави, Михайла Цимбалюка й Катерини Єгорушкіної та прозу Антона Санченка, Богдана Мельничука й Олексія Ганзенка.
Срібнокриле дерево, що зростало на волі,
розлоге, буйне – прикликає стукіт сокир;
це поклик жертви, що сходить соком.
Ти відчуєш його, як пес, іздаля; невтямки,
як ти умієш ввібрати його з повітря кожною альвеолою...
К. Калитко
Розпаролили осінь каштани
об асфальт навманнєвими кликами.
Невзабаві відкрито програму
по-новому ставати великими.
Підростає на сотні любовей
моє місто щодня, золотіючи.
Від освідчень – розвеснена повінь,
до якої пірнути – посмію чи?..
М. Цимбалюк
...Ось що, панове юні мореплавці, - сказав нарешті боцман, надивишися на їхні похнюплені мармизи. – Я бачу ви ще не досягли просвітлення на флотській службі. А перше правило матроса яке? Правильно – не попадатися начальству. Але якщо й попався, й на горіхи отримав, не біда. Існує друге правило. Зальоти слід відпрацьовувати бадьоро, а не понуро. Бо куди ти з підводного човна, тобто з судна, подінешся? Чи мені старпом не загадав би плести ці матики і без жодних зальотів? Мені ж за це гроші платять. Валютою! І годують. Оселедцями! Моряк байдики бити не повинен, навіть якщо робити на судні нічого. Ну хіба що загадав би я це стерновим і стояв би над ними лякачкою, та ще й показував як воно та що. Не той моряк пішов зараз, ой не той! Чому їх тільки в тих морських школах вчать? Прямий вузол зі злодійським плутають. А так сам все зробив і спокійний...
А. Санченко
я знаю про осінь
все
на дорогах
у мокрому листі
я знаходжу записки від неї
я читаю їх
мовою серця
і відписуюсь
мовою віддиху
я брунькуюсь
посеред осені
і знаю:
вона збереже
мій цвіт
мій плід
моє полум’я...
К. Єгорушкіна Розділ "Intermezzo" традиційно представляє малі прозові форми. Цього разу це доробок Наталки Доляк, Тетяни Белімової, Ірини Дементьєвої, Галини Мирослави, Олесі Кравчук і Марії Яцюк.
Скільки себе пам'ятаю, хотіла бути паяцом. Щоб ото в цирку виступать, на арені. "Буду кловуном," - сповіщала кожного нового гостя нашого селища, що міським значиться. І от нарешті-таки сьогодні, розширивши рот по самі вуха усмішкою царівни жаби (хотіла сказать, анаконди, ге-ге), приїхала брати ваш Київ штурмом. Настрій вловлюєте? Так і є - окупаційний! Моє гасло знаєте?! Просте:"Не можу не бути".
Перша барикада - подати папери на розгляд комісії.
Розказую. Слухайте уважно - потім всім розказувать будете, що з зіркою тет-а-тет розмовляли. Ха. Сидить панок, животастик у вигляді акули, грубший, ніж за довший, вдвічі, мабуть. Такий собі засмальцьований овал з розплитим лицем. А міна яка? Точно, кисла. Капуста переквашена. Даю йому документи. Просто в руки. А він:"Тобі не світить. Ти ж ніхто!"...
Галина Мирослава
У "Пігмаліон Studio" до вашої уваги представлена поезія Тетяни Бондар, Сін Семільї, Лідії Стрельченко, Євгена Пастухова, Христини Панчак та проза Ольги Фещенко, Тетяни Белімової і Наталки Малетич.
серед цих снігів
я тільки паломник
який
прибувши сюди
позбивав до крові сліди
домолюся тут
аби ніхто не накинувся
коли
благатиму Бога
не бити по пальцях
як обійматиму
не мені
призначеного
снігом
засипало межу
яку гріх переступати
Т. Бондар
Ця жінка розмита, як місяць у вимоклих вікнах.
Їй подих стікає за комір, у мушлі пупка
на мить вибухає і квітне, як гарно він квітне!
Та хто це побачить, бо хто вона, врешті, така?
Чи любить вона, чи згадає німотну картинку:
з його потойбіччя до неї злітає рука,
в ній - калла,
ворожа розбещеність з присмаком жінки.
Він знав її квітку і голод гірського струмка...
Сін Семілья
ПРИЄМНОГО ГОРТАННЯ НАШИХ ВІРТУАЛЬНИХ СТОРІНОК, ЛЮБІ ДРУЗІ!
Ті, що бажають придбати авторські роботи Лілії Тєптяєвої (листівки, постери тощо), можуть зробити це без посередників.
Поштова скринька художниці:
Порадуйте себе та Ваших близьких колоритним і неповторним подарунком з нагоди дня народження, Нового року чи Різдва.
Автограф авторки гарантовано! :-)
