Тетяна Винник – ніжинка, поетеса, перекладачка та аспірантка КНУ імені Тараса Шевченка. На її вірші молодіжним театром «Мушля» була поставлена вистава «Венера та інші (портрет автентичної жінки)». Лауреат Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара, «Благовіст» та «Рукомесло» за переклади американської поетки Сільвії Плат. Дипломант конкурсу «Коронація слова» у номінації «Пісенна лірика про кохання», у номінації «Кіносценарій для дітей» за кіносценарій «Відлуння», у номінації «П’єси для дітей» за п’єсу «Метелик і свічка». Переможець конкурсу казок «Мандрівник часу». Відзначена на конкурсі «Витоки» за повість для дітей. Її вірші перекладені болгарською, вірменською, російською, польською та циганською мовами. Зараз Тетяна головний редактор пригодницького журналу для дітей «Крилаті».
Таню, у 2011 році ти стала дипломантом конкурсу «Коронація слова» за п’єсу для дітей та кіносценарій для дітей. Бажання писати для дітей з’явилося після народження сина?
Бажання писати для дітей з’явилося, коли я завагітніла. Перші кілька місяців мене взагалі не існувало – був токсикоз. Були дні, коли я не могла вставати з ліжка. Та ще й особиста трагедія не дозволяли відчувати повноту буття. Справа в тому, що лікарі радили мені робити аборт – були погані аналізи та ще низка причин пов’язана із моїм здоров'ям та іншими факторами. Психічна травма, яку я тоді пережила, – консультуючись із десятками лікарів – поглиблювалася. Це був час, коли від мене відвернулися всі – навіть найрідніші люди. І якби я тоді не почала читати дитячу літературу – збожеволіла б. Спершу читала, потім писала.
А казка, яка перемогла на конкурсі «Мандрівник часу», що проводив фестиваль дитячої книги «Азбукове королівство магів та янголів», теж написана тоді?
«Вишнева пелюстка і метелик» - моя перша казка. У ній ідеться про плинність часу і неповторність кожної миті – у доступній для дітей формі.
Для дітей писати важко?
Приємно і цікаво. Писати для дітей – це значить дивитися на світ без всіляких табу (в розумному сенсі цього слова), це відкривати тонкі грані існування всього живого на землі – бачити, як росте трава, відчувати, як усміхається квітка, як трепетно виростають крила у ластовенят і як дзвінко падають горіхи, звільняючись від колючих своїх одеж… Це жити тим життям з його безпосередністю, наївністю та гармонією. Де добро завжди перемагає зло, де всі щасливі і усміхнені. Я втікала у такий світ, аби жити там – вже зі своїм маленьким сином. Крім того, коли я почала писати казки, я втратила роботу, я майже не спілкувалася з друзями. Тоді допомагав мені чоловік. Я вдячна йому за прогулянки лісом сонячними зимовими днями, за допомогу у господарстві, за недоспані ночі, коли вночі мене нудило через кожну годину... Саме тоді я постукала у світ казки і попросила прихистку, порятунку, і цей світ мене прихистив. Можливо, тому писати було легко, бо забувалася, бо чекала на диво, на радість, шукаючи підсвідомо відчуття захищеності. Казка і дитяча література дала мені все те, чого мені не вистачало. Вона мене врятувала.
Чи важко поєднувати материнство та творчість?
Це питання дивне. Скажімо, чи важко суміщати творчість і життя? Материнство і творчість – то є життя. Материнство – це продовження тебе у твоїх дітях, це по суті своїй оте вічне життя, коли ти живеш у своїх нащадках, і тому ти безсмертний. Я так боялася втратити свою дитину, що дуже часто ходила до церкви і багато молилася. Відчуваючи, як моя дитина чеберяє ніжками в мене під серцем, я була готова відректися від усього, лиш би все було добре з дитиною. Пологи були дуже тяжкими і наші з сином життя були під великою загрозою, тому День народження мого сина – це і моє друге народження. Тому це свято для мене подвійне. Відносно творчості… Я завжди відчуваю душевний неспокій і роздратування, коли не пишу. Але намагаюся знаходити час для того, щоб писати. Побут і проблеми забирають вітальні сили, проте побут є і без дитини. Тому безглуздо звинувачувати своїх дітей у тому, що ти себе в чомусь не реалізовуєш. Думаю, що це проблема психологічна – такий прийом у психологи називають «заміщенням» і «переносом» - коли людина всі свої негаразди та проблеми, всі свої підсвідомі комплекси та травми нереалізованості переносить на когось – звинувачуючи когось у своїх проблемах. Я вважаю, що діти допомагають нам подивитися на світ масштабніше – глибше, ширше. «Трансцендентально» - є такий термін у психології – віддалено, ніби «над» собою. Діти допомагають оцінити і полюбити життя. І творчість також – ознака любові до життя, до вираження себе у цьому житті. З появою свого сина я подивилася на життя під іншими кутами, що сприяло якісному рівню творчості.
Триває передплатна кампанія на 2012 рік дитячого пригодницького журналу «Крилаті» - захоплюючого та барвистого видання, ініційованого організацією СУМ (Спілка Української Молоді). Тебе цього року запросили стати головним редактором.
Я дуже вдячна, що мене запросили працювати над цим виданням. Робити журнал – цікава робота! Це робота колективу, який працює на один результат. Дуже зворушливо спостерігати, як текст обростає малюнками, як він змінюється під впливом розташування матеріалу, кольорів, шрифту, з появою нових логотипів, поезій… Усі, хто працює над журналом, ніби чарівники – чаклують над кожною сторінкою, кожним абзацом, аби досягти досконалості. Я іноді ловлю себе на думці, що стаю добріша, чутливіша, вразливіша.
Розкажи, чим відрізняється журнал «Крилаті» від інших журналів для дітей?
Для дітей 6-10 років літератури (і періодичних видань!) насправді мало. А це дуже відповідальний вік для батьків, адже саме у 6-10 років починається усвідомлення себе як особистості. Тому на цьому етапі важливо дати дитині зрозуміти, що таке народ і нація. Привити дитині патріотизм. Адже у цьому віці у дитини вже починають формуватися ідеали. Та й в нашій країні не так багато журналів, які мають не тільки розважальну, а й виховну функцію. Екологічно чистий папір, яскрава палітра кольорів, цікаві завдання, повчальні задачі, сторіночка психолога, про хімію та фізику у доступній ігровій для дітей формі, про усі християнські релігійні свята, саморобки, розвиваючі ігри, ребуси та кросворди, багато конкурсів та інтерактиву … усе це робить журнал привабливим і корисним для дитини. Порівняно і ціна доступна.
А коли вийшов перший номер пригодницького журналу для дітей «Крилаті»?
Перше, про що варто сказати, що цей журнал є проектом Спілки Української Молоді у світі. Він має свою довгу історію і вже є історичним документом.
Початки журналу українського юнацтва "Крилаті" сягають у 1949 рік, коли в Канаді розпочалось видання журналу для молоді "На Варті". Всього з'явилось 24 номери цього місячника, а уже з 1952 року це видання перестає існувати об'єднавшись з журналом «Крила».
Журнал «Крила», що виходив з 1951 по 1954 рр. у США, під редакцією В.Давиденка, систематично подавав статті і дописи про визвольну боротьбу українського народу, відзначали найголовніші історичні дати в його житті та найактуальніші події з життя української спільноти на еміграції.
Новим поштовхом до розвитку журналу став VIІ Світовий Конгрес СУМ, який відбувся в днях 22-25 вересня 1962 року на Оселі СУМ в Елленвіл, Н.Й. і на якому було присвячено особливу увагу справам Юнацтва, число якого в тому часі становило понад 50 відсотків всього членства СУМ. У висліді нарад доручено тодішній новообраній Центральній Управі СУМ здійснити заходи для видавання окремого періодичного журналу для Юнацтва. При тому висловлено також побажання, щоби запланований новий журнал вміщав такі матеріали, що їх виховники Юнацтва могли б використовувати як допоміжний виховний матеріал на виховних сходинах, або щоби Юнацтво самостійно могло поповняти свої знання цікавою інформацією про Україну, а тим самим щоби від наймолодших літ призвичаювалося до читання українських книжок і журналів.
Головними редакторами «Крилатих» були: до квітня 1966 року - Леонід Полтава. Далі редакцію очолив Богдан Гошовський — відомий письменник для молоді та довголітній голова Об'єднання Письменників Дитячої Літератури. З огляду на те, що головний редактор постійно перебував в Торонто, Канада, редакцію "Крилатих" вповні перенесено до Торонто, а на Крайову Управу СУМ Канади впав обов'язок технічної і фінансової допомоги.
Після переїзду ред. Данила Чайковського до Нью Йорку, від січня 1968 року редакцію знову перенесено до Нью-Йорку, яку він очолював до кінця свого трудолюбивого життя (помер 3.7. 1972 р.), вкладаючи в цей журнал максимум своїх письменницьких і журналістських здібностей. По сл. п. Д. Чайковськім редагування коротко перебрав Петро Кізко, а від 1974 року редагування перенесено до Брюсселя, тодішнього осідку Центральної Управи СУМ. Таким чином зведено до одного місця всі справи, пов'язані з виданням «Крилатих». Коротко "Крилаті" редагував Володимир Леник, а далі головним редактором став друг Омелян Коваль — довголітній Голова Центральної Управи та Голова Центральної Виховної Ради СУМ.
Пізніше журнал «Крилаті» знову повернувся до США, а його редакторами були подр. Павлина Андрієнко-Данчук та Ольга Король.
В кінці 1990-х років «Крилаті» переїжджають до України (головний редактор - Світлана Вербова), а з кінця 2007 по 2011 рік року «Крилаті» реєструються як пригодницький журнал і стають всеукраїнським виданням для українських дітей, який очолювала Людмила Юрченко.
З 2012 року журна «Крилаті» трішки змінить формат та вікову категорію (6-10 років). Одразу змінити всіх героїв було б неправильно, оскільки наші читачі – діти (а на них ми не ставитимемо експериментів!), які звикли до цих героїв (Назар, Тарас, Орися та Богданка) і до головного героя – Крилатика. Але згодом – думаю – можливі різні варіанти, які будуть обговорені на редакційній колегії представників СУМ.
А ти б свого сина віддала до СУМ?
Нехай ще трішки підросте і я думаю, що він сам захоче стати членом СУМ. Адже це організація, яка виховує молодь. Мені важливо, аби моя дитина росла свідомим громадянином – а цьому навчають сумівців ще з дитинства.
А про що твій текст для дітей, який відзначили цього року на конкурсі «Витоки»?
Це одна повістина для дітей, про яку я поки що не буду говорити.
Які у тебе творчі плани сьогодні?
У мене багато планів, багато ідей. Я – у постійному пошуку і реалізації своїх ідей щодо проекту «Крилаті». Ми плануємо робити багато літературних конкурсів і конкурсів малюнку для дітей та дорослих-письменників. Починаємо вже роботу у різних областях – презентації журналу, зустрічі з письменниками та художниками, майстер-класи, організація благодійних заходів від журналу «Крилаті», навіть подумуємо над створенням премії, але про то пізніше. Головне завдання, яке я – як людина в першу чергу – ставлю собі, аби у світі стало більше усміхнених дитячих облич. Цього прагнуть і головні сумівські ідеали – Бог і Україна. Це ті ідеали, які допомагають розвивати у наших дітях патріотизм (справжній, щирий), любов до своєї нації, повагу, виконуючи Божі заповіді, допомагають плекати вільних особистостей. У дитинстві я мріяла стати Послом Миру, а тепер мені – як матері та людині – хочеться, аби діти на Землі росли чесними гармонійними особистостями і вміли бачили небо у себе над головою.
