Зоя Жук Закінчила Національний університет "Києво-Могилянська Академія" за спеціальністю "Філологія" (2006, магістр).
Заміжня. Мешкає в с. Майдан (Вінницька обл.).
Літературний псевдонім Зоряна Живка (з 2005 року).
Автор проекту "Різдвяна Антологія" (видавництво "Свічадо", Львів), упорядник відповідної серії святочних дитячих книжок:
"Різдвяна ніч"(2006),
"Святий вечір"(2007),
"Казки Різдвяного Ангела"(2008),
"Перед Божими яслами" (2009).
Упорядник таких видань:
"Мандрівка святого Миколая" (Львів: "Свічадо", 2007),
"Святий Миколай: сценарії до свята" (Л.: "Свічадо", 2008),
"Великоднє Диво" (Л.: "Свічадо", 2009),
"Казки Божого саду" (Л.: "Свічадо", 2009),
"Сніжнокрилі янголи" (Л.: "Свічадо", 2009).
Учасник проекту "Християнська читанка" (Київське молодіжне православне братства святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба). Співупорядник однойменної книжкової серії: "Весняна книжка" (К.: 2009), "Осіння книжка" (К.: 2009), "Зимова книжка" (К.: 2009).
Учасник проекту "Зернятко надії" (дітям про Голодомор 1932-33 років): http://www.krylati.org/krylati/projects.asp
Автор передмов до низки дитячих книжок (в-во «Юніверс»).
Лауреатка ІІ премії літературного конкурсу "Золотий лелека"-2008 (у співавторстві, за рукопис "Різдвяні повісті", номінація "Твори для дітей середнього шкільного віку"). Книжка: Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Гавріела Шапіро, Зоряна Живка. Різдвяні повісті. – К.: Грані-Т, 2009. – 144 с. – іл.. – (Серія "Золотий лелека").
Лауреатка ряду літературних конкурсів.
Ева-Марія Люнд. Викрадач ангелів. / Пер. з норв. Г. Кирпа. – К.: Юніверс, 2007
Якщо хтось думає, що темні оборудки кримінальних олігархічних структур, недбалі корумповані чиновники, передвиборчі маніпуляції, розкрадання пам’яток старовини з подальшим вивезенням їх за кордон є винятково українськими проблемами, глибоко помиляється. Такі проблеми, на жаль, є і в інших країнах.
Якщо хтось думає, що усі ці справи не можуть бути предметом оповіді у книжці для дітей – також помиляється. Був би талант у письменника, тоді він будь-як тему осилить.
І все ж «Викрадач ангелів» не підлітковий детектив про боротьбу чесних і проникливих шерлоківхолмсів шкільного віку з темними підступами дорослого світу. Це історія про дружбу хлопчика й ангела…
Здається, тема для норвезької літератури ненова: вже ніби є «У дзеркалі, у загадці» Юстейна Гордера – зворушлива повість про дружбу хворої на лейкемію дівчинки та її ангела-охоронителя…
Але у творі Еви-Марії Люнд ангел – не хранитель, а легковажний випускник Небесної школи ангелів, що за день до іспитів, якраз на звання Охоронителя, бавлячись під час грози (ні, щоб старанно готуватись до іспиту!), звалився з неба, та ще й пера по дорозі погубив. І якраз йому допомагатимуть юні герої повісті – й пера позбирати, й іспит отой здати… А вже всі разом вони рятуватимуть місто та його прекрасний старовинний храм із неповторними статуями ангелів від недобрих зазіхань.
«Викрадач ангелів» - достатньо несподіване поєднання містично-казкової повісті у дусі Марії Гріпе чи Елізабет Гоудж, де діють не чари, але несподіване проникнення у буденне людське життя світу Вічного, з класичним детективом; крім того, у пригоди введено виразну історичну та культурологічну лінії – адже вся інтрига крутиться навколо того, хто перший відшукає в міському архіві один давній документ. І трохи гумору до всіх тих складних справ – дуже вже любить ангелик Фелікс марципани, чим інколи схожий на Карлсона.
Аж не віриться що це літературний дебют…
І все ж помітно, що то твір не початківця, бо надто виразно прослідковується рука майстра – відомої норвезької перекладачки й мистецтвознавця Еви-Марії Люнд.
Вона народилася 1951 року в Осло, у змішаній родині – її мама була француженкою з Ельзасу, тато з Норвегії. Тому не дивно, що частину року дівчинка жила в одній країні, а частину – в іншій. Це значно вплинуло на її подальшу долю. Адже саме там, у краю замків і маленьких містечок, старовинних церков і лицарських легенд Ельзасу минуло її дитинство, там у дівчинки з’явилося зацікавлення, що згодом переросло в любов, до архітектури, музики, фольклору.
З дитинства для неї рідними були обидві мови батьків і загалом вивчення мов давалося легко. Тож після закінчення школи дівчина вступила на гуманітарний факультет університету в Осло, де поглиблено вивчала французьку, англійську й італійську мови, а також мистецтвознавство. Потім самостійно оволоділа ще й німецькою, фламандською, шведськоюу та данською.
По закінченні університету Ева-Марія Люнд понад два десятиліття працювала у театрі Норвезької Опери в Осло – спершу асистентом режисера, продюсером, потім перекладачем. У її доробку десятки перекладів оперних лібрето, зокрема й «Перстень Нібелунгів» Р. Вагнера, цю оперу вона перекладала двічі – й норвезькою, й французькою мовою. Саме в театрі зустріла Ева-Марія своє кохання, танцівника балету Норвезької Опери, у них народилося дві донечки. Минав час, досвід роботи в театрі спонукав до наукового та творчого пошуку. Пані Люнд вивчала й досліджувала історію музики, театру, норвезького мистецтва.
Врешті 1997 року вийшла друком її перша книжка «‛Лебедине озеро‛ - перетворення в балет» – історія становлення відомого музичного твору на сцені. Потім, 2000 р., у співавторстві, побачила світ наступна монографія «Ходімо разом до Віґеланна», присвячена творчості відомого норвезького скульптора. Разом із тим Люнд постійно працювала в царині перекладу – не лише фахового, але й художнього, досягла заслуженого успіху та визнання на батьківщині й закордоном .
****
Та ось, зовсім несподівано для себе самої, Ева-Марія Люнд написала дитячу книжку. Книжка дуже хотіла, щоб її написали – герої ніби самі злетілися до пані Люнд і змусили сісти за працю. Спершу зринули в пам’яті милі кожному серцю спогади про шкільні канікули, а в неї ж вони минули серед загадкових старовинних замків Ельзасу; зовсім недалеко від будинку, де мешкала родина, були руїни давнього монастиря… Потім у голові зринув образ веселого кирпатого ангела, жартівника й палкого шанувальника марципанів. Несподівана назва міста – Вовчі Гори – дуже важливого героя твору (адже воно не просто місце, але активний співучасник пригод), також прийшла випадково під час відпустки. Навіть ім’я для лихого персонажа раптом пристало до неї й закрутилось у голові. Світ вигадки вабив до співпраці – увімкнулась і запрацювала фантазія. Сторінка за сторінкою, рядок за рядком… і закручена інтрига нарешті знайшла своє вирішення.
Повість «Викрадач ангелів» побачила світ 2005 року й одразу здобула собі чимало прихильників. Про Еву-Марію Люнд заговорили, як про талановиту письменницю.
Це був насправді вдалий дебют у дитячій літературі й авторка здобула цілком заслужений успіх. Її твір і справді особливий у світі сучасної дитячої літератури: заплутаний, сповнений містичних таємниць сюжет захоплює з першої сторінки, яскраві добре виписані персонажі викликають симпатію читача…
Але хіба може бути іншою гарна дитяча книжка?
Дивує, як «немодно» написана ця повість.
Особливістю «Викрадача ангелів» є те, що в цій повісті зовсім немає протиставлення дитячого й дорослого світів, як ми звикли бачити в багатьох сучасних книжках для підлітків. Натомість виразно показано вічні родинні цінності – затишок дому, взаємна любов і довіра у сім’ї. Більш того – життєва необхідність пам’ятати своє коріння, родовід і родові передання, протистояти усім спробам сучасної цивілізації перетворити людину на безбатченка. «Викрадач ангелів» - патріотична повість, хоча писати на цю тему нині, в час глобалізації та плюралізму культур ніби й непрестижно. Але вона несе в собі істину тієї патріотичної настанови, яка буде важливою не лише для норвезьких читачів, але для кожної молодої людини у будь-якій країні: потрібно любити своє місто чи село, берегти й шанувати його історію, передати нащадкам, не знищивши й загубивши, ті скарби, що ти сам дістав від своїх пращурів. «Викрадач ангелів» - навіть політично-виховна повість, бо розказує про те, що з корумпованими чиновниками слід боротися, а передвиборчим маніпуляціям протистояти, бути свідомим не байдужим громадянином, навіть коли те нелегко.
«Викрадач ангелів» - повість із виразною мораллю, ненав’язливою, але наскрізною. Письменниця вірна своїй етичній позиції й не здає її ні на йоту – добро є добро, зло є зло, їх не можна змішувати. Адже сірий світ мряки й туману нічим не ліпший за чорноту, навіть ще небезпечніший за неї, бо чорну пітьму кожен бачить, як зло, лякається й тікає від неї до світла, а от у сірому тумані, що може накрити твій світ, не видно навіть власної долоні, не видно куди тікати. А якщо зрадити добро, світло, честь, любов і вірність – сірий туман накриє не лише твоє місто і твій дім, але й твої розум та серце. Боротьба тяжка, але перемога буде. І від саме твого зусилля, зусилля «маленької людини», залежить доля твоєї батьківщини й цілого всесвіту. А в найтяжчу мить самотності, де геть не далеко й до відчаю – опустити руки та й годі – несподівано прийде допомога, бо насправді ти ніколи не сам, не залишений. Отакі давні добрі моральні цінності старих лицарських казок і християнських легенд нагадують читачам герої «Викрадача ангелів».
*****
З письменницькою славою до Еви-Марії Люнд прийшли й причепливі журналісти, яким завжди кортить знати всі таємниці письменницького столу: «Коли пані почала писати? А що любить читати? А хто з авторів вплинув на ваш стиль?» Ось що відповіла на ці каверзи сама письменниця: «Так, я писала й у шкільні роки, мене навіть нагороджували книжками, коли я надсилала на радіо у передачу «Дитячий час» свої роздуми та враження. Бувало я одержувала навіть по книжці кожного тижня за активність. Це були найкращі премії у моєму житті. Цікаво це все підсумовувати тепер, коли минуло стільки років. Але моя головна робота і далі – переклади, як художньої, так і фахової літератури. Ні, не читала ні «Коду да Вінчі», ні «Гаррі Поттера», я просто заборонила собі їх читати, аж доки всі задумані власні повісті не будуть написані. Мій улюблений письменник? Та їх багато… Постійні кумири Генріх Ібсен і Шекспір. Я дуже люблю театр й оперу. Мене приваблює Михаїл Булгаков романом «Майстер і Маргарита». У вільний час читаю детективи, вони мені ніколи не набридають. Особливо люблю Дороті Сеєрс. Ще серед улюблених ірландський письменник Нел Вільямс – його твори перекаладала норвезькою...» Коли ж її запитують про власну літературну працю, вона загадково всміхається: «Поки що «Викрадач ангелів» - це найдовша книжка, яку я написала. Працюючи над нею збирала матеріал про старі замки, кафедральні собори, лицарські гробниці, крім того, читала детективи й вивчала ангелологію. Рицар Вовк – це ім’я з мене просто випурхнуло. Я здригнулася, коли одного дня, на вакаціях улітку, відвідуючи місцевість мого дитинства, припаркувавшись біля винарні, побачила напис великими літерами Вольсберг, Вовчі Гори. Асмодеус, чорний ангел, теж з’явився несподівано сам по собі. Я не знала нікого з таким іменем, доки не написала книжки. А потім у якійсь старій церкві випадково побачила статую демона, під нею був напис Асмодеус. …Але спершу це ім’я випірнуло у мені, а потім я, ніби одержала підтвердження. Торік, улітку, закінчивши книжку, я знову поїхала туди, щоб переконатися, чи правда… Коли писала про природу довкола Вовчих Гір, то згадувала Ельзас мого дитинства. Саме там дуже схожі пейзажі до тих, де відбуваються події повісті. Я виростала серед старих церков і замків, статуй ангелів і лицарських поховань. Вольсберг поєднуює у собі риси країни мого дитинства та країни мрій».
А ще письменниця трохи засмучена, що не знає жодної слов’янської мови. Адже перший переклад її першої дитячої книжки вийшов друком саме в Україні і їй, як професійному перекладачеві, неймовірно цікаво, як зуміла собі дати раду з її твором українська колега, Галина Кирпа. Цікаво, як сприймуть повість читачі іншої країни… (Слід зазначити, що переклад блискучий, попри «промовисті назви» та інші «пастки на перекладача»).
В Україні теж чимало замків, оповитих таємницями, і стародавніх церков, і добрих ангелів-охоронців, зокрема покровителем Києва є сам Архистратиг Михаїл, і лихих злодіїв. …Отже історія про іспитові пригоди ангела та про друзів, що наважилися протистати злим силам і недобрим людям, задля порятунку міста та храму, може сподіватись на вірних друзів-читачів.
2007
P.S. Цей нарис – моя передмова.
Книжка виходила не легко – майже на півроку затримала тираж друкарня. Врешті, в серпні 2007 р. видання прийшло до українського читача. Вже було кілька рецензій в українській пресі.
Оформлювала українське видання молода художниця Катерина Міщук. Письменниця була в захваті від українських малюнків, обкладинки й показала їх своєму видавцеві. І наступний тираж книжки у Норвегії вийшов з українськими ілюстраціями.
Зараз письменниця працює над продовженням повісті (за її задумом, то має бути трилогія.)
