Леся Кара-Коця народилася 9 травня 1978 року у Москві, куди її батьки приїхали на навчання. Пізніше родина повернулась в Україну. Перші роки життя Леся провела у мальовничому куточку - с.Вільшана (Черкаська область), куди і зараз художниця любить їздити, щоб творити нові картини.
У 1995-1999 навчалася у Державному технікумі легкої промисловості (художник-модельєр виробів зі шкіри), де пізніше викладала малюнок, живопис та історію мистецтва.
У 1999-2006 навчалася у Державній академії образотворчих мистецтв і архітектури. Тема дипломної роботи: "Монети-персоналії України 1996-2006"
Леся Кара-Коця взяла участь у більш, ніж 35 виставках, 10 із яких - всеукраїнські, 20 персональних, три міжнародних фестивалі та ін. На VII Міжнародному фестивалі підводного зображення "Срібна акула" отримала гран-прі у номінації "Живопис" за картину "Гра в Одіссею Кусто" (Київ, 2007).
У 2004 році створила авторського персонажа - хоботарок, яким присвятила три персональні виставки і про яких написала казку.
2007 - оприлюднення стилю каракоко.
Картини Лесі Кара-Коці можна знайти у приватних колекціях України, США, Данії, Великобританії, Франції, Німеччини, Польщі та Росії.
***
Леся Кара-Коця заснувала новий стиль - КАРАКОКО
Історія мистецтв налічує сотні напрямків і тисячі стилів. Та до жодного з них не змогли мистецтвознавці віднести творчість молодої художниці Лесі Кара-Коці. Куди там стиль, не могли визначитися взагалі, чи то живопис, чи графіка, чи декоративно-прикладне мистецтво. Одні говорили – живопис. А чому немає плавних переходів від одного кольору до іншого? Дехто був впевнений, що це графіка, але графіці не властива така багата кольорова гама. Декоративно-прикладне мистецтво? Нікуди його не прикладають і ніщо ним не декорують - це станкове мистецтво, картини написані на полотнах.
Тож пройшло 5 років (першою картиною в цьому стилі була “Весна”, написана в 2002 році), і у Лесі терпець урвався: десятки персональних виставок, сотні публікацій та відеосюжетів на телебаченні, радіо, і всі допитуються, що за стиль. От і дала сама назву – КАРАКОКО, і має на те повне право, адже за другою освітою є мистецтвознавцем. Було бароко, рококо, а тепер – каракоко. Перша половина назви взята від прізвища мисткині.
- (Н.К.) Як з’явилась така кумедна і, в той же час, влучна назва?
- (Л.К.) Ми якось зібралися з друзями в майстерні. Вони роздивлялися мої нові картини і торкнулися теми стилю. Я пожартувала, що це “українське бароко”. А хтось вигукнув: “Чому бароко? Каракоко!” Пошуткували, посміялися, а на виставці преса як підхопила те каракоко, так і пішло-поїхало...
Про каракоко з’явилися публікації й сюжети в новинах, тож він офіційно оприлюднений. Чи не так з’являлися нові напрямки мистецтва в минулі століття: якийсь сміливий революціонер писав гучну статтю, і день, коли вона випускалась у друк, умовно вважався початком нового періоду в мистецтві.
Що ж такого видатного в стилі каракоко? Побачивши картини один раз, ви не сплутаєте їх з іншими. Вони пронизані здебільшого квітчастими симетричними візерунками, яких не знайдете в жодній енциклопедії з історії мистецтв. Це витвір фантазії художниці. Ще в дитинстві, коли в школі було нудно слухати вчителів, маленька Леся розмальовувала поля зошитів такими фантастичними квітками. Робила це механічно, особливо не задумуючись. І зараз, розмовляючи зі мною, вона щось автоматично малювала на аркуші паперу, потім я глянула й побачила віртуозні візерунки. Годі шукати будь-що подібне ані на Далекому Сході, ані в Скандинавії, - це наше, українське. Леся згадує, що коли стала художницею, довго думала, як застосувати ті візерунки в живописі. Тепер їй це чудово вдалося.
Чудовий настрій викликає яскрава кольорова гама. Спершу Олеся притримувалася в своїх роботах принципу контрастів, створювала такі поєднання кольорів, що ті аж мерехтіли в очах. То були відкриті кольори, зараз вона використовує більш складні комбінації, грає з кольором. Взяти хоча б коричневий: можна вивести безмежну кількість відтінків.
А що, коли цей стиль стане популярним напрямком серед митців та інші художники захочуть підхопити цю манеру, щоб писати свої картини в стилі каракоко? На це художниця з посмішкою відповіла: “Спершу їм доведеться змінити прізвище”. Та скоріш забракне сміливості, адже все нове часто сприймається з пересторогою. Повторити манеру вони зможуть, а-от підробити професіоналізм – тут уже складніше.
Важлива не тільки техніка виконання, а й ідеї робіт. При першому погляді створюється враженя про картину, але варто прочитати назву - і це враження збагачується цікавими подробицями. А часто буває і так, що побачивши назву, глядач розуміє, що зовсім по-іншому розтлумачив сюжет картини. До кожного полотна додається історія, іноді ціла розповідь, яка нікого не залишить байдужим. Як-от картина “Вітер по морю в червоних чоботях гуляє, і білих баранців із хвиль визволяє”. Під час невеличкого шторму на морі з’являються “баранці”. А Вітер, зображений у вигляді українського парубка-козака в солом’яному брилі, шароварах та червоних чоботях, ходить по морю і визволяє їх із хвиль. Без нього вони ще довго були б закуті в морських глибинах.
“Я можу в образі людини зобразити вітер, річку, небо.. Будь-що”, – каже Леся Кара-Коця. Часто присутні і фантастичні тварини з людськими обличчями та неодмінно з сумними від мудрості очима.
А головне в каракоко – доброта, жодного натяку на агресію. Може, тому вони здаються дещо дитячими.
Мистецтвознавець та арт-менеджер Лесі Кара-Коці,
Анастасія Кохан.
