|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| 12.05.2008 - Вітаємо Дмитра Чистяка, Оксану Лущевську, Чернишенка Володимира з перемогою у конкурсі "Рукомесло 2008" |
01.05.2008 - Вітаємо Юрія Гаврилюка з 25-річчям літературного дебюту
(детальніше читайте про це у розділі "Акт") |
| 30.04.2008 - Побачив світ новий том часопису "Нова проза". Запитуйте та купуйте у книгарнях Києва, Львова, Луцька... |
27.04.2008 - Вітаємо всіх наших читачів з Великоднем!
ХРИСТОС ВОСКРЕС! |
23.04.2008 - Вітаємо Дмитра Чистяка з врученням Премії Національної Академії Наук України для студентів вищих навчальних закладів за наукову роботу з упорядкування, перекладу з французької, написання приміток і післямов до видання «П'єси» Моріса Метерлінка (К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2007 – 248 с.)
|
|
   
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| ПИСЬМЕНА НА КАМЕНІ |
|---|
 Незарослі стежки Єжи Фіцовського
...Якось його запитали:
– Ви стільки вже написали і продовжуєте писати про євреїв та циган, їхню культуру. Чому? Ви єврей? Чи циган?
Він на те відповів:
– Я завжди був і є отим, кого найбільше б’ють.
Зі спогадів Ельжбєти Фіцовської...
Вишивані думи Ірини Сеник
...Більшовицький режим знищив її батька, а матір, сестру й брата було арештовано й вислано у мерзлоти Заполяр’я й Сибіру, де вони й загинули. За вірші, а також за вишивки та збирання зразків народного мистецтва була арештована й Ірина Сеник. Вперше – у сталінські часи: її (тоді студентку англійської філології) забрали просто з університетської аудиторії й на зорі її юності повезли на довічне сибірське заслання...
Матеріали Дани Рудик та Люби Маринович читайте в "Історичному порталі"
Про творчі пошуки Вальдемара Рудика, автора обкладинки цього випуску - у розділах "Силуети" і "Автори"
Щоб пам’ятали
...Вчитель праці Пал Захарич – страх мого безхребетного дитинства. Він викладав працю у чужій школі і вчив зовсім незнайомих мені дітей майструвати табуретки. Але боявся, нервово втискався у зелену стінку під’їзду Я. Учень шостого класу Б.
Я міг би боятися свою бабусю Єліканіду Федорівну. Вона в принципі була нелагідна та боляче хльоскала мене кропивою по руках, коли я без дозволу ліз у малинник. Але вона чомусь мені подобалась. І руки зморшкуваті, як у старого мореплавця, і запах її, якщо вже чесно, то нікуди не годних цигарок.
Батька міг би боятися. Але у мене не було батька...
У розділі "Просторове" пропонуємо до Вашої уваги прозу Ані Саніної
Рецензії Тетяни Дігай, Зоряни Живки та Оксани Лущевської - у розділах "Акт" i "Фейлетон"
 Kreuzberg (пам‘яті пастора-в‘язня Dachau)
Сценарій чужої Дороги. Потріскані двері - хіба що
на хрест чи в піч. Свічник однооко темінь висвячує
променем: про в‘язня Dachau – істинного арійця,
охоронця святих корогов та престолу господнього
нічого не скажуть ані тих двадцять вісім сходинок,
ані дорога Спасителя. Колючим дротом неначе
сповила каплицю ожина. Ти чуєш... як стукає серце?
Це так до пустого надгробку вповзає зелена трава.
Тетяна Мельник, розділ "Просторове"
Комендантська година
Що зробиш – в місті патрулі стояли.
Що зробиш – двері ми позапирали.
Що зробиш – вулицю перекривали.
Що зробиш – зблякли городські квартали.
Що зробиш – мешканці голодували.
Що зробиш – нашу зброю відібрали.
Що зробиш – морок був довготривалий.
Що зробиш – ми по справжньому кохали.
Поль Елюар, переклад Всеволода Ткаченка, розділ "Переклади"
Розвіяні вітром
...Першого вересня 1939 року почалася війна... У будь-якому разі, вона не була несподіванкою для моєї родини. Радше це було очікування чогось невідворотного, фатального. Я тепер знаю як вони стаються. Люди самі накликають їх брязкотливими військовими маршами, бризканням слиною гнівних промов по радіо, вивішуванням плакатів із зображеннями вояків з суворими і рішучими обличчями. Тато сказав, що буде війна, ще коли усі газети писали про данцігський коридор.
Життя не дуже змінилося, хіба що чоловіки збиралися у гурти і про щось стиха гомоніли, ніби на похоронах...
Юрій Камаєв, розділ "Історичний портал"
Місячної ночі
...— Такі були часи, — перервала мовчанку пані. Вона кивнула у бік галявини з нерівними горбиками без хрестів чи будь-яких інших розпізнавальних знаків: тут закопували померлих від голоду в 33-му. — Як бачиш, Віктор, вони й самі дорого заплатили новому режимові. Охляли тоді настільки, що тепер навіть не годні вибратись із могил, як оце ми з тобою...
Марина Павленко, розділи "Історичний портал" та "Пентакль"
Веселі похорони
...Тим часом виявляється, що гроб не виходить через вузькі двері, бо заносили його у хату боком, а тепер нахилити не можна, бо випаде самі знаєте хто. Тому гроб під веселі завивання попа з кадилом і півчих витягують надвір через вікно, і процесія рушає селом, а оркестр плентається за нею. У селі недавно зустрічали якесь обласне начальство, і процесія проходить попід прапорцями, повітряними кульками і транспарантами ”Ласкаво просимо”, “Завжди раді вам” і т. і. Оскільки далі головна і єдина заасфальтована вулиця села впирається прямісінько у чийсь паркан, то увесь похорон завертає праворуч і преться просто по ріллі через засніжене поле до станції, перебирається через колії, як зміюка, маневруючи поміж потягами, і майже по кручі спускається униз до кладовища...
Олександр Пащенко, розділ "Під Штандарами"
У різних розділах читайте поезію Тетяни Мельник, Андрія Деревенка, Оксани Лущевської, Наталі Іпатій, Олесі Мамчич, Дани Рудик, Галини Бокшань, Люби Долик, Юлії Петрусенко-Левківської, а також автора з ексцентричним псевдонімом "Чезаре Чикатилліні".
Екзальтація
...Я не можу назвати твою ціну.
Я ще не навчилася адекватно оцінювати. Несказане вголос, приховане – навиворіт, надумане – напоказ. Я не добачаю занедбаних прикрас і не оголюю душі пізньої осені.
Я заощаджую пересічні почуття, щоб мати змогу придбати оригінал. Твій ерзац – то я поруч. Таки вартую інакше. Не більше й не менше. Просто на різних берегах прірви.
Вимірюю простір ковтками повітря.
Висьорбую осінь із твоїх криниць.
Проростаю тобою.
Купую тебе за себе.
Ціна вічності – ціна незанедбаної любові...
Марія Титаренко, розділ "Пігмаліон Studio"
Економіка РП
...Кукіна була дамою не тільки класною, але й показною. Навіть попри свою пристрасть до екстравагантних зачісок, що подеколи нагадували ядерний гриб. Отак сидів би на парі, спершись на долоню, їй тільки пас би її очима, як вона походжає поміж столами. Не йде, а пише. Не пише, а малює. Варто було їй вийти за КПП і свиснути в два пальці, усі херсонські бабії через хвилину штабелями падали б до її ніг. А могла б навіть і не виходити за те КПП, досить було лише свиснути. Згадаймо бідолашного училищного капельмейстера Капеля, що погорів на своїй пристрасті до Кукіної двічі. Та мабуть і з курсантів хтось просто мріяв послухати той художній свист, інакше чому МК в той же час отримав за своє невинне запитання аж два потиличника? Від старшини групи й опецькуватого баритоніста Мамочки одночасно...
Антон Санченко, розділ "Під штандарами"
Духи загублених речей
...У дитинстві він був часто битий за те, що губив ключі від хати, свої іграшки та друзів, ручки, зошити, підручники, рукавиці й сандалі, марки з батькової колекції, мамині дрібнички, навіть дещо з харчів примудрявся десь посіяти. З плином часу речі продовжували безслідно зникати, лише їх перелік урізноманітнився: мобільні телефони, картки поповнення щойно куплені у магазині, CD-диски, конспекти лекцій, брелки, квитки на поїзд чи у кінотеатр, важливі папери на роботі. Навіть паспорт разів п’ять виробляв і у паспортному на нього вже починали косо поглядати. Напевно, якби ходив у костюмі Адама, то загубив би й фіговий листок...
Ігор Скрипник, розділ "Пентакль"
Барвистий, щедро напоєний сонцем і теплом світ художниці Галини Інгули - у розділі "Силуети"
З циклу "З підземелля"
…в підземелля – а де ж іще спокій? - в підземелля спускаються кволо
неживі – непомітні душі, мов розстріляні падають колом
непритомніють, замлівають, ціпеніють їх руки і ноги
замовкають… по колу – по колу - хтось востаннє ще молиться Богу…
в підземеллі – а де ж і ще спокій? – мов лампади їх очі палають
онімілі спустошені душі з підземелля…мовчать чи волають?
Оксана Лущевська, розділ "Пентакль"
|
|
|
|
